Голова Держтелерадіо Олег НАЛИВАЙКО - про перші 100 днів і амбітні плани, підтримку і критику фахового середовища.«Журналіст України», №7, 2014 р.

 

Голова Держтелерадіо Олег НАЛИВАЙКО - про перші 100 днів і амбітні плани, підтримку і критику фахового середовища.«Журналіст України», №7, 2014 р.




                 Олег НАЛИВАЙКО в березні обійняв посаду голови Державного комітету телебачення і радіомовлення.  Перші сто днів - своєрідний іспит, який Наливайко, судячи з того, що й після виборів Президента України продовжує очолювати комітет, здав успішно. Втім, хоча довіра перших керівників держави - дуже важливий елемент успішності, але й без  довіри фахового середовища, громадськості навряд чи вдасться реалізувати ті новації, що їх нині вимагає час.

Наливайко - не новачок на посаді (в якості в.о. голови очолював Держтелерадіо     з вересня  2009-го по березень  2010-го). Не новачок і в медійному середовищі. Нагадаємо:  був генеральним директором холдингу «Главред-медіа», останні два роки - голова  Національної спілки журналістів України. 

Про плани, наміри й проблеми, про подальшу свою участь у діяльності НСЖУ  Олег Ігорович  розповідав «Журналістові  України»  при призначенні на державну посаду (№4‘2014). Минуло 100 днів  - тепер запитуємо про результати. 

- У першому інтерв‘ю на цій посаді  ви сказали, що проблеми вітчизняної інформаційної сфери - це другий Крим для України, що у нас взагалі відсутня концепція  державної інформаційної політики.  Минуло три місяці, що змінилося в цій царині? Відомо, що комітет запропонував «Стратегію розвитку інформаційного простору України» (яку, до речі, гостро критикують в медіасередовищі, порівнюючи її навіть з пресловутими законами від 16 січня, запропонованими регіоналами).   Також    Держтелерадіо видало  наказ «Про координацію інформаційної діяльності та захист інформаційної безпеки», створено  інформаційно-аналітичний центр «Єдина країна». Взагалі, запропоновано багато суттєвого. Можливо, реалізація  цих планів дала підставу деяким аналітикам стверджувати, що Україна вже не програє в інформаційній війні?

- Коли прийшов на посаду, поставив для себе два завдання: стратегічне - як фундаментальну функцію Державного комітету, і тактичне - реагування на ті  питання, що  виникають.

Про стратегічне.  Ми фактично за два місяці підготували згідно з Указом Президента  України  стратегію розвитку інформаційного простору.  Документ пройшов попереднє громадське обговорення,  був направлений всім зацікавленим відомствам, які висловили свої зауваження, побажання. Маємо ще провести круглий стіл і протягом місяця передати його на розгляд Президентові  України для затвердження відповідним указом.

Так, критика  документа є, ми уважно вивчаємо всі зауваження.  Але ж з одного боку  нас  критикують за те,  що погано,  недостатньо, невчасно  реагуємо на ті чи інші інформаційні виклики. А щоб на них реагувати, в більшості випадків потрібно діяти жорсткіше. Коли йде інформаційна війна, немає інших варіантів. Але ж  ми  -  демократична держава, у нас уже склалися певні медійні традиції. 

Я кажу колегам: «Безумовно, у нас іде інформаційна війна, але давайте писати такий документ, щоб був дієвим і після війни». Треба знайти баланс. А як його знайти?  Наші колеги, які самі вимагають діяти рішучіше в конкретних випадках, коли  медіа ведуть політику, направлену на розлом держави, антиконституційну політику,  ознайомившись зі стратегією,  написали: «Хотіли цензуру – так ось вам!».

Ми попросили, щоб на місяць нам подовжили термін передачі документа на підпис Президенту. Будемо й далі його обговорювати,  адже розроблюється стратегія, з якою нам жити не тільки сьогодні, а ще багато років.

Другий документ - це проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії інформаційній агресії іноземних держав. Третій документ – «Доктрина інформаційної безпеки України» , четвертий – «Концепція державної інформаційної політики».

В принципі за два місяці ми зробили роботу, яку мали б виконати за рік…

- Кого ви до цього залучали?

- Апарат комітету,  наукові установи, скажімо,  Інститут стратегічних досліджень, Національну Академію Наук України, а також громадські організації, з якими ми широко обговорюємо всі питання. Деякі наші російські колеги ніяк не второпають,  чому українці  навіть під час війни грають у демократію. На мою думку, це якраз і добре. І добре, що допомагають фахівці, що ми співпрацюємо з депутатами Верховної Ради – медійниками головою профільної комісії Миколою Томенком,   Іриною Геращенко, Оленою Кондратюк, Ігорем Мірошниченком та іншими.

- Тепер - до тактичних завдань… Вже  15 квітня ви підписали наказ  про план  заходів Держкомтелерадіо щодо координації інформаційної діяльності та захисту інформаційної безпеки.  Там багато завдань, що мають виконуватися у співпраці з агентством Укрінформ, редакцією газети «Урядовий кур‘єр». Але ж вони не підпорядковані  комітету.

 -  З Олександром Харченком, гендиректором Укрінформу, ми прийшли на посади практично в один день. І обидва - з спілки журналістів. Та й раніше працювали разом в УНІАНі.  У нас з ним, як і з головним редактором «УК»  Сергієм Брагою,  нормальні стосунки. Можливо, тут і спілка об’єднує, бо Брага - теж активний спілчанин. Як буде в перспективі, життя покаже.  Напевно, тоді й роль Держтелерадіо має бути іншою. А  сьогодні ми проти того, щоб робити зміни в  підпорядкуванні  комітету цих двох структур і НТКУ. 

Укрінформ -   державний ресурс з гарними традиціями,  прекрасною базою, професійним людським ресурсом,   який, на жаль, не користувався попитом, був, як кажуть, немодним.

    Декілька речей нам уже вдалося зробити, аби дещо змінити ситуацію. На базі Укрінформу провели кілька зустрічей, нарад, круглих столів, збирали прес-секретарів,  керівників департаментів інформаційної політики облдержадміністрацій.  Позитивну роль відіграла й  повна підтримка прем’єр-міністра стосовно того, що Укрінформ   повинен стати ключовою інформаційною  площадкою. Там почали проводитися прес-конференції  міністрів, високопосадовців. Вона тепер стала модною.

Дуже багато зробило для цього й попереднє керівництво, Віктор Федорович Чамара обладнав прекрасні зали.  Єдине, на що не вистачило тоді коштів, - не проклали оптоволокно, не було картинки. Тепер уже й  картинка є.

В Укрінформі відкрився інформаційно-аналітичний центр «Єдина країна», що спочатку виконував обов’язки висвітлення діяльності органів центральної виконавчої влади. А коли почалася активна фаза антитерористичної операції, ми звернулися до РНБО з тим, щоб зробити єдину площадку і координувати всі офіційні повідомлення. До нас прислухалися, аналітичний центр «Єдина країна» прийняв на себе речників АТО.

Щодня по два брифінги – ранком і після обіду – проходять в Укрінформі. Є переклад, і картинка йде  он-лайні. І вже й наші, й  іноземні журналісти користуються цією площадкою як достовірним джерелом офіційної інформації про ситуцію в зоні АТО. 

     Дасть Бог, АТО завершиться,  але ми бачимо, що подібного роду центр дуже необхідний. Далі перейдемо до ініціатив, що будуть актуальними  з настанням миру: діяльність  державних структур, державні проблеми…

- Мабуть, однією з важливих  проблем буде іномовлення? Про Україну мало знають у світі,  часто йде викривлена інформація, що її щедро розповсюджує Росія.  Нам, звичайно, важко змагатися з цим монстром, але треба таки діяти...

- Проблеми тут і фінансові, й технічні. Безумовно, коли ми називаємо керівництву держави  цифри по  каналу «Росія-24», причому, не одного року витрати, а роками фінансована системна робота,  всі розуміють, що тут шапками не закидаєш.

Державна телерадіокомпанія "Всесвітня служба "УТР", якою до останнього часу керував Василь Васильович  Юричко, при  обмеженому фінансуванні  достойно виконувала ті завдання, що ставилися. Зараз він передав з рук у руки компанію Михайлові Шматову (він очолював ДТРК «Крим» у 2005-2012 роках, останнім часом був першим заступником Юричка),  перед  яким ставляться зовсім інші завдання: маємо  створити потужний канал українського іномовлення на базі УТР, «Банківського телебачення» (БТБ) та каналу «Перший Ukraine».

         Відпрацьовуємо абсолютно новий план діяльності іномовлення. Пріоритетними стають  наш східний сусід,  мовлення на тимчасово окупований Крим. Шукаємо варіант оновлення розповсюдження сигналу. Бо сьогодні той сигнал, що йде через Укркосмос,  не скрізь отримують  у Канаді, в Америці, треба  покрити й частину Російської Федерації.

Кошти шукаємо. Проведено кілька зустрічей з партнерами з Ради Європи,  Польщі. Можливо, ми щось технічною допомогою візьмемо, сьогодні це було б для нас добре.

Є й у нас в країні  завезена, але не змонтована телевізійна техніка.  При тому, як погано оснащені наші нещасні державні телеканали, палац культури «Україна» за державний кошт завіз техніку... на створення власного телевізійного каналу. Повний комплект лежить другий рік.

- При передачі сигналу покладаєтесь тільки на супутник?

- Зрозуміло, що в кабельні мережі сьогодні в Росії  ніхто нас не пустить. Враховуючи, що у росіян, на відміну від нас, дуже розвинена індивідуальна система прийому, то ми якраз і зможемо цим скористатися. Друге питання – створити такий контент, такий відеоряд, щоб достукатися до глядачів.

-  А ще треба займатися просуванням каналу, щоб українці в Росії, інших країнах знали, що є такий канал...

- Думаємо над цим. Зараз маємо поставити обладнання,  створити єдину структуру на базі тих кількох, що я назвав,  запустити. А потім серйозно працювати над контентом, бо  сьогодні  він не відповідає вимогам -  дуже неякісний. Не варто починати з такого…  Бо може статися так, що один раз включить глядач, а потім не захоче дивитися.

- В плані заходів щодо інформаційної безпеки, затвердженому вашим квітневим наказом, є  й позиція, за яку боровся Віктор Набруско,  колишній керівник Нацрадіо (наш журнал теж друкував його статті на цю тему):   розбудова двох мереж трансляції програм Національної радіокомпанії в ФМ-діапазоні...

- Це якраз те, про що Віктор Набруско весь час говорить, за що  боровся, коли очолював радіо.  Національне радіо вирізнялося завжди  і патріотичністю, і якісним продуктом, і великим покриттям, але в силу різних обставин ( «Журналіст України» про це багато писав) сьогодні поновлення проводового радіо нереальне.  Хоча  в деяких розвинених країнах, Франції, наприклад, поновлюють проводову  систему, але на  базі новітніх технологій.  Коли проблеми виникають з супутниками, найнадійніше –  оптоволокно. Однак це дуже дорого.

Проте цей досвід слід використовувати, але в майбутньому.  Зараз же Віктор Іванович Набруско правильно ставить питання про використання FM-діапазону. Втім, він про це говорив не один рік, Національна радіокомпанія неодноразово  пропонувала різні проекти,  щоразу подавала заявки  до Нацради. А їм щоразу відмовляли, віддаючи частоти приватним мовникам.  І тепер він з чистою совістю може говорити, що таку державницьку  позицію займав завжди, і сьогодні  та кількість FM -діапазонів, що присвоєні Національній радіокомпанії, просто  смішна . Взагалі Національна компанія повинна б мати єдину мережу і єдине покриття. А зараз це вже неможливо.зробити.

- Все роздали?

- Все та не все. Сподіваюся, що новий голова Національної ради   Юрій Артеменко і його перший заступник Ольга Герасим'юк,  як люди з державницьким мисленням, «по сусекам поскребут», і, нарешті, буде взаєморозуміння не тільки між Держкомтелерадіо і Національною радіокомпанією (воно завжди було), а й  з Нацрадою.

Але робити щось треба - однозначно. Інших варіантів сьогодні немає: національний інформпростір  - це безпека держави.

    Юрія Артеменка я добре знаю, він  член громадської ради нашого  комітету.   В цьому питанні ми з ним однодумці, як і  з Віктором  Набруском.

- Так все ж таки: ми програли інформаційну війну чи ні?

- Нещодавно зустрічався з колегою, який дуже активно виступав проти радіо «Вести». Але я, коли зранку їду на роботу, намагаюся прослуховувати новини  Матвія Ганапольського, громадянина Росії, який  для нашої державницької мети робить більше, ніж багато вітчизняних спеціалістів.

Я замислився – чому? А він сказав: «Мене нічого не стримує – ні московські зобов’язання, ні київські. Я говорю правду». А правда -  на нашому боці. Тому й переконує більше, ніж пропагандистські проекти.

 Якщо  ж говорити про  інформаційну війну в цілому, то цей аргумент теж працює.

В світі  ми не програли - однозначно. Бо сьогодні абсолютна більшість світового товариства – європейського, американського –проукраїнськи налаштована. Незважаючи на те, що «Росія 24» працює там у будь-якому готелі, і колосальні піар-бюджети у МЗС Росії . Не  програли ми тому, що правда на нашому боці. Наші невеличкі месседжі – чи інтерв’ю, чи якісь матеріали союзників, що там виходять, перебивають усю ту багатомільйонну пропаганду.

І в Україні ми не програли.  Подивіться, який сплеск патріотичних поглядів, підтримки державницьких кроків.

Де програли? Програли Крим. Однозначно. Системно. Успіх анексії – це програна інформаційна війна.

«План Б» не був написаний у Путіна на коліні в ніч, коли тікав Янукович. Це була системна робота із запровадженням їхніх агентів впливу в державних, медійних структурах. Це була дуже серйозна підготовка.

Частково програли схід України - Донецьк, Луганськ, де  абсолютна більшість  була орієнтована на російські канали,  російські газети.  Цікаво, що розповсюдження  тих  газет - не бізнес-проекти. Їх завозили у пасажирських  вагонах. Це була чистої води експансія, що не мала спротиву.

- І наші митниці проходили спокійно?

- На жаль, так. Отже, Крим, Луганськ, Донецьк –де більше, де менше,  інформаційні війни програні.  А  на території Російської Федерації  Україною   ніколи й не велась ніяка інформаційна робота. І там 80 відсотків підтримують війну проти тих, кого ще вчора називали братами. То ж навіть не з нуля, а з великого мінуса починаємо.

- Чи ведеться моніторинг ЗМІ на предмет порушення фундаментальних норм українського законодавства, Конституції України щодо збереження  незалежності й єдності держави, непорушності кордонів тощо? В інформаційній війні, про яку ми зараз багато говоримо,  на боці противників України задіяні, на жаль, не тільки медіа східного сусіди, а й наші, українські.  Зрозуміло, що  ця, скажімо так, підривна діяльність - клопіт відповідних органів. А яку позицію займає Держтелерадіо?   До речі, недавно  було розповсюджено заклик до киян виявляти подібну пресу і повідомляти про неї  за телефоном Держтелерадіо...

А ще хочу у вас запитати не тільки як у посадовця, а й як у журналіста: «Чому раптом останнім часом  в інтернет-медіа з‘явилися розлогі інтерв‘ю деяких віп-втікачів, над якими просто сльозами вмиєшся - такі вони білі й пухнасті, а їхні рахунки в зарубіжних банках незаконно заблоковані. Наприклад, інтерв‘ю,  що дав  Соні Кошкіній  («Левый берег») Олександр Янукович?».

- Зараз кілька програм ідуть з серйозними бюджетами. Мета - відбілювання  відомих персон, зокрема,   Курченка, Клименка, Арбузова, Януковичів. Це пов’язано з тим, що вони судяться в Європі, де заблокували їхні рахунки, наймають кращих адвокатів, лобіюють. А для того, щоб лобізм міг ефективніше спрацювати, будуть виходити такі от публікації – про те, які вони класні бізнесмени, критикуватиметься  нинішня влада... Потім ці матеріали додаються до адвокатських справ.

- На сайті НСЖУ ми давали інформацію про те, що на редакцію  газети «Вечерняя Горловка», яка змушена була  припинити вихід,   чинили тиск не тільки сепаратисти, а  й колеги з  35-го  каналу, власник  якого - нардеп Шкіря. І у нас таких власників ЗМІ, які проводять антидержавницьку політику, немало. Навіть серед нардепів.  Буде у цьому напрямі щось робитися?

-  Ось переді мною лист, в якому просять роз’яснити, чому деякі телеканали в Одесі відкрито пропагують антиукраїнські настрої.  Подібних листів дуже багато від спілчан, журналістів, небайдужих пересічних громадян. Причому, практично з усіх регіонів.

Досі всі звернення йшли на нас. Хоча  це зона відповідальності Нацради, ми старалися відповідати,  реагувати. Сьогодні в Нацраду зайшли патріотично налаштовані професіонали, вони змусять працювати апарат, вести  якісний моніторинг.

До моніторингу  друкованих ЗМІ  залучаємо Книжкову палату, що має отримувати всі примірники періодики,  відповідні управління  обласних держадміністрацій.   Зазвичай обмежуємося бесідами, порадами, консультаціями  в телефонному режимі.  І лише якщо не реагують,  звертаємося до СБУ.

Це не цензура, це моніторинг, державний контроль дотримання норм Конституції України.  До того ж, зважте, що країна сьогодні знаходиться в умовах іноземної агресії.

Але ми, можливо, десь і на холодне дмемо, щоб не дійти до  цензури. Тому виступаємо десь експертами, десь порадниками, десь просто по-товариськи потелефонували, поговорили. Я навіть користуюся контактами, що маю завдяки спілці журналістів, і прошу колег поговорити з керівниками ЗМІ, що  порушують  закон.

 Це добре, що у нас така демократична ситуація, що ми взагалі відвикли працювати в умовах будь-якої цензури, але не можна забувати,  що є закони, Конституція України. 

         - Які контакти у комітету  з телекомпаніями, що знаходяться в зоні АТО й захоплені терористами?  На що можуть розраховувати і як мають діяти працівники цих компаній?

- По Луганській ОДТРК було дуже багато звернень громадськості,   та й моніторинг телепродукту свідчив: гендиректор Родіон Мірошник проявив себе як українофоб, виконував власні забаганки і завдання партії регіонів, а до державного замовлення робота телекомпанії ніякого відношення не мала. Але, незважаючи на це, за кілька днів до мого призначення з ним був продовжений контракт, здається, на п‘ять років, хоча термін діючого контракту ще не сплив.  Такий дивовижний виняток зробили для  єдиного керівника.  Про що це свідчить - робіть висновки.

Тоді  ми свідомо пішли на порушення процедури, бо не можна було далі тримати цю людину на посаді. Він був звільнений.   І Луганська телекомпанія почала працювати в межах  доведеного балансу.  Хоча, звичайно, мій робочий день починався саме з Луганська, зі спілкування з виконуючим обов‘язки керівника.  І, незважаючи на наявність у  Луганську терористів, у відповідь на пропозиції негайно припинити мовлення,  закрити компанію я казав: «Як би там не було, інформація, що її розповсюджує ОДТРК, або проукраїнська, або інформує про те, що робить уряд. І другий момент  - одна справа    в затишному столичному кабінеті давати поради, як діяти, зовсім інша - коли біля тебе стоять бандити з автоматами. До того ж, треба не забувати, що в цій ОДТРК працює триста наших людей, і ми маємо про них дбати».  Все це в сукупності утримувало нас від того, щоб взагалі перекрити мовлення.

 Так ми діяли до повторного  приходу пана Мірошника, якого самий незалежний Ленінський  районний суд Луганської області  поновив на посаді, а зрозуміло, що на той час ми вже не могли наших адвокатів направити туди для участі в судових слуханнях. Та на нас ніхто й не чекав. Ми просили перенести слухання, але на це ніхто не зважив. Тоді  звернулися до прокуратури і, побачивши, що не виконується державне замовлення, призупинили фінансування.  Все це якийсь час працювало. Але 4 липня   в ОДТРК прийшли  озброєні терористи, заглушили сигнал, всіх вигнали, навіть особисті речі не дозволили забрати. Аби на базі Луганської ОДТРК терористи  не запустили канали російського телебачення, ми повністю вимкнули мовлення і навіть, якщо хтось би дуже захотів, не зможе увімкнути.

По Донецьку ситуація дещо інша. До захоплення терористами наприкінці квітня компанія працювала в звичному режимі, виконувала держзамовлення. Але відбулося захоплення, і почалася ретрансляція «Росії 24» і програм ДНР.

Абсолютна більшість працівників   не беруть участі в роботі каналу,  але ж чи маємо ми право залишити їх без зарплати? Адже фактично держава не забезпечила колективу можливості працювати. Тому ми вважаємо, що це форс-мажор, і прийняли рішення виплачувати заробітну платню за час вимушеного простою.

 Виплачуємо тим, хто не бере участі у співпраці з сепаратистами.

     - А чому ж по-різному складалася ситуація?  Чому в Донецьку не відбулося відключення сигналу?

- Якби концерн РРТ  був  у підпорядкуванні Держтелерадіо, думаю, не було б трансляції в Донецьку. Інакше склалася б на певний час і ситуація в Криму.

 Концерн РРТ створювався свого часу як підрозділ державної телерадіокомпанії. А зараз він підпорядковується Держспецзв‘язку. Хоча РРТ -  це функція логістики для створюваного нашими компаніями продукту. Навіть територіально ми єдині - їхнє обладнання знаходиться на території ОДТРК. Робота спільна, але два відомства.

На мою думку, це має бути одна система.

- Наш постійний автор, член громадської ради при Нацраді з питань телебачення і радіомовлення Олександр МАКАРСЬКИЙ повідомляє, що громадська рада звернулася до Кабміну з кількох питань переходу на цифрове мовлення і  просить розібратися,  як будувалася співпраця концерну РРТ з ТОВ “Зеонбуд”, якому  були надані  серйозні преференції.

-  Ну, Кабмін ще має вирішити - чи передавати РРТ у відання Держтелерадіо.  Але  в будь-якому разі нова Нацрада повинна перевірити стан справ у цій царині, зробити висновки. Ми  в наступному році обіцяли за Женевською конвенцією відключити аналогове мовлення.  Думаю, так воно й станеться.

А от розібратися, чому  виникла приватна структура «Зеонбуд», хоча  її передавачі   встановили на вежах державного концерну РРТ, треба.  Такі передавачі держава могла придбати й за свій кошт (в той же лізинг), і створити свою структуру. На мій погляд, це мала бути суто державна структура.

- Яка доля, на вашу думку,  чекає на нову спробу реформування комунальної преси, на проект закону, виставлений на сайті Держтелерадіо для громадського обговорення?

- Дуже активно виконується все, що пов‘язане з нашим входженням у європейську систему.  Однак, якщо швидко буде прийнятий закон,  можуть виникнути проблеми в зв‘язку з тим, що на певній території відбуваються воєнні дії.  Склалася загрозлива ситуація взагалі для державності. А, отже,  парламентський «Голос України» і «Урядовий кур‘єр» мають виконувати специфічні державницькі функції.

Краще ґрунтовно все опрацювати, не чинити непродуманих дій.

 - Нещодавно пройшла інформація, що   Сумська ОДА  має намір вийти із співзасновників газети. До речі, аналогічні спроби вже робилися в інших регіонах. І часто з метою на заміну «неслухняному» ЗМІ створити «ручну» газету.

-  Я сприймаю подібні заяви як чистий піар. А нам, щоб не втратити місцеві газети, щоб і надалі забезпечувати населення місцевою інформацією, треба  заздалегідь потурбуватися про фінансові можливості.

Чи зможемо розраховувати на європейську підтримку? Чи знайдуться фінанси  в держбюджеті на підтримку хоча б пілотного проекту? Саме пілотний проект - це подушка безпеки. Два роки пілотного проекту вкрай необхідні для забезпечення більш-менш нормального проходження процесу реформування комунальної і державної преси.

- Як буде задіяний ваш комітет у створенні суспільного телебачення? Закон про суспільне телебачення прийнятий був поспіхом, і сьогодні з його реалізацією виникає купа проблем.  А головне питання, що цікавить наших читачів,  доля обласних державних телекомпаній.

- 15 років обговорювали закон про суспільне мовлення і не вистачило однієї ночі, щоб передбачити  такі очевидні  речі, як, наприклад,   іномовлення, що за визначенням має бути державним.  Навіть Укртелефільм чомусь включили. Зараз  спішно готують поправки.

Але є принциповий момент - місце ОДТРК.

Ми абсолютно згодні з Зурабом  Аласанією,  керівником НТКУ,  в тому, що базою суспільного мовлення має бути Національна телекомпанія України. Що ж стосується обласних державних телерадіокомпаній, його підхід - ліквідувати ОДТРК і створити корпункти  суспільного телебачення, що управлятимуться з Києва. Я  - публічний противник цього, і мене підтримують багато ОДТРК.  Якщо сьогодні центральна влада говорить про те, що передає більшість прав і повноважень в регіони, то чому одна з найважливіших інформаційних функцій має бути централізованою, управлятися зі столиці? Чому весь ресурс  забирається в Київ?  До того ж, треба подумати і про тих працівників ОДТРК, які можуть стати  безробітними, а це п‘ять тисяч. 

      -Як же так?  Реформувати друковані ЗМІ, аби вони перестали бути засобом самопіару для місцевих чиновників, і одночасно залишити їм телерадіокомпанії?

- Зробити те, що ми намагалися реалізувати в 2009-10 роках, - канал територіальних громад, скажімо, робоча назва УТ-2. 

     І взагалі я прихильник виважених кроків. Нині, в умовах війни, на що ми спираємося   в регіонах? На який інформаційний ресурс? На ОДТРК. Тож не на часі його переформатування.

      Варто також зачекати,  які саме зміни будуть внесені в Конституцію в напрямку децентралізації. А потім  вже, дивлячись, як спрацює проект суспільного ТБ на базі НТКУ,  розбудовувати канал УТ-2.

       Моя ідея - ОДТРК стануть суспільними мовниками, але не київського  чи центрального підпорядкування, а свого регіону. Зі своєю спостережною радою з числа місцевих активістів. Ці мовники обов‘язково об‘єднаються в якусь структуру, але це вже буде об‘єднання на зовсім іншій основі - на основі взаємної заінтересованості  - в економічній співпраці, в спільному контенті тощо.

- Через кого ж  буде проводитися державна політика? Адже  центр втрачає певні важелі інформаційні...

- Втрачає. Але, з одного боку, коли Президент виступає за децентралізацію, життя вимагає децентралізації, такий крок буде не просто виправданим, а й необхідним. Розумієте, відбувається процес заміни підлеглості, примусу на об‘єднання за спільними інтересами. 

    Коли у нас пройде роздержавлення преси, буде створено суспільне мовлення,   Держтелерадіо (чи  як тоді буде називатися державна структура)  мусить інтелектуально, на вищому рівні працювати, пропонувати суспільним мовникам ідеї.

Створювати суспільне мовлення треба в два етапи, як і реформувувати  друковані ЗМІ, спочатку -  на базі НТКУ, а ОДТРК підключити за результатами перших двох років роботи.

- Кабмін передав у відання Держтелерадіо такі солідні (і проблемні) підприємтсва, як ДАК «Укрвидавполіграфія», видавництво  «Преса України». Додається серйозний шмат роботи. А у наших читачів відразу запитання.

Так,  Михайло ДОРОШЕНКО, головний редактор газети  «Україна молода»  вносить таку пропозицію:

-Орендну плату ми платимо солідну, на загальних підставах, і за цей час вже стільки коштів сплатили видавництву, що можна було б і подумати про передачу редакційних приміщень власне редакціям на якихось пільгових умовах заради розвитку інформаційного простору держави. В будь-якому  випадку  було б непогано обговорити всі питання з керівництвом Держтелерадіо,  у відання якого передано «Пресу України».

Одне з найактуальніших - закриття газетного цеху з 1 липня.  Чому він став комерційно невигідним? Можливо,  над цим теж варто подумати новому керівництву Держтелерадіо? Прекрасні приміщення практично в центрі міста з чудовою транспортною розв‘язкою,  досить сучасне обладнання - чому ж не йдуть клієнти, а деякі, навпаки, покинули «Пресу України» (наприклад, «Голос України»)? 

- «Пресу  України» ще не передали: йде погодження з ДУС.  Поки що зарано говорити про  наші плани, але зустріч з редакторами, обмін думками,  думаю, мають відбутися,  

- Сподіваємося, що ви, як секретар НСЖУ, не залишите поза увагою й спілчанські справи. На нас чекає виборча кампанія НСЖУ.  Як маємо її  провести?

 - Як відомо, на пленумі НСЖУ в квітні   вирішення питання  керівництва спілкою віднесене на грудневий пленум.   В статуті у нас чітко записано, що голова  має працювати на штатній основі.  Отже, оскільки я перейшов на посаду в уряді, то треба обрати нового керівника організації. 

З часу з‘їзду минає майже  три роки  (за статутом плановий з‘їзд проводиться раз на  п‘ять років), отже, на пленумі  вирішуватиметься, як проводитимемо виборчу кампанію: буде це позачерговий з‘їзд чи конференція,  організовувати в областях повноцінні вибори на всіх рівнях, починаючи з первинок, чи на обласних конференціях  просто обрати  делегатів на  конференцію (позачерговий з‘їзд) НСЖУ, щоб  ми змогли визначитися з  головою спілки, який керуватиме до чергового з‘їзду.

До грудня колеги мають можливість обговорити варіанти проведення виборчої кампанії, зважити всі плюси й мінуси  кожного. Головне, щоб  прийняте рішення було на користь спілчанській єдності.

         На мою думку, можна провести повноцінну кампанію, бо нам є про що поговорити: за минулі три роки багато змінилося і в житті країни, і в журналістській справі, і в діяльності спілки, ще більше змін - попереду. Відзначити краще, відмовитися від того, що віджило, - нам варто подивитися в очі один одному.

- Не один рік  спілкуючись з колегами, хочу відзначити, що відчуття спілчанської єдності, співучасті у загальній важливій справі за останні роки зросло, але це  такий тонкий процес, що будь-якої миті може зруйнуватися, і попливуть тоді центр і регіони в різні боки. 

- Тому важливо, щоб відбулася щира розмова. А в регіонах дійсно зроблено й робиться дуже багато.  Наприклад, з найсвіжішого: волинські спілчани 12 липня відкрили свою базу відпочинку на Шацьких озерах, про яку багато років мріяли. Думаю, і місцеві журналісти тут відпочинуть, і колег з інших регіонів запросять.

 

РОЗМОВЛЯЛА Віра ЧЕРЕМНИХ.


 

 



Обновлен 21 авг 2014. Создан 20 авг 2014