З досвіду роздержавлення друкованих ЗМІ в Хорватії

 
 

З досвіду роздержавлення друкованих ЗМІ в Хорватії




 З досвіду роздержавлення друкованих ЗМІ в Хорватії

 

            ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ

   Ознайомчу поїздку було організовано Координатором проектів ОБСЄ в Україні протягом 2-7 грудня 2007 року у межах проекту підтримки ЗМІ за участі представників Національної комісії зі свободи слова та розвитку ЗМІ, медіа-експертів, представника Фонду державного майна, Мін’юсту, Держкомтелерадіо.

            Протягом перебування у Хорватії українська делегація мала зустрічі з нинішнім та колишнім керівництвом Хорватської асоціації журналістів, функціонерами об’єднаної профспілки журналістів і Асоціації видавців ЗМІ, головними редакторами роздержавлених національних і місцевих друкованих ЗМІ, колишнім міністром культури (компетентний орган державної влади у сфері інформації), представниками парламентського комітету з питань ЗМІ, медіа-юристами. Також відбулася зустріч в Посольстві України з паном послом Маркіяном Лубківським.

            Слід відзначити відкритість хорватських колег, що дозволило отримати інформацію про інші аспекти інформаційної галузі окрім роздержавлення друкованих ЗМІ, що безпосередньо пов’язані з компетенцією Держкомтелерадіо (суспільне ТВ, впровадження цифрового телерадіомовлення, особливості ведення видавничої діяльності).

            Основними інституціями медіапростору Хорватії є наступні:

            Аудіовізуальна Рада – орган, який у порівнянні з Україною, поєднує повноваження Національної ради з питань телебачення і радіомовлення та певною мірою Національної комісії з питань регулювання зв’язку;

            Міністерство культури – орган, який приймає участь у розробці законодавства, веде реєстр друкованих ЗМІ та Інтернет-видань. Реєстр друкованих ЗМІ ведеться за заявницьким принципом, відповідальності за невключення до реєстру не передбачено, однак внаслідок простоти і оперативності процедури включення до нього прецедентів уникнення реєстру не було. Реєстрація Інтернет-видань є добровільною, а факт реєстрації є показником солідності електронного ЗМІ (натомість так звані «жовті» інформаційні Інтернет-проекти успішно існують без реєстрації);

            Парламентський комітет з питань ЗМІ – головне джерело розробки законодавства в інформаційній сфері;

            Хорватська асоціація журналістів – виразник інтересів журналістів (більше 90 % хорватських журналістів є членами асоціації) у діалозі з владою. Асоціація також має затверджені професійні стандарти (Етичний кодекс журналіста) і своєрідний «суд честі» -- спеціальна комісія з числа найбільш авторитетних представників журналістської спільноти, яка у разі виявлення порушень професійних стандартів може прийняти рішення про позбавлення членства в асоціації;

            Асоціація видавців ЗМІ – об’єднання на засадах спільного захисту інтересів власників і менеджерів видавничого  бізнесу;

Фонд підтримки ЗМІ – неприбуткова організація, яка за рахунок внесків Хорватська асоціація журналістів, частки абонплати за суспільне телебачення, міжнародної допомоги тощо надає фінансову підтримку як окремим ЗМІ, так і окремим журналістам.

            Слід відзначити, що Хорватська асоціація журналістів висунула ініціативу створити спільно з усіма зазначеними інституціями Інформаційну раду як консультативно-дорадчий орган, який би став постійним місцем узгодженого вироблення пропозицій щодо розвитку інформаційної галузі в інтересах суспільства, а також міг би проводити моніторинг та аналіз процесів і діяльності медіапростору країни.

        Інформаційний простір Хорватії складається з 1 суспільного загальнонаціонального телерадіомовлення, 3 приватних загальнонаціональних, 11 регіональних телекомпаній, об’єднаних в 1 мережу, 153 місцевих радіокомпаній (УКВ), 14 загальнонаціональних щоденних газети, 1 урядова офіційна газета (друкуються нормативно-правові акти, оголошення про конкурси тощо), 37 регіональних газет. Законом заборонено володіти одночасно друкованими та електронними ЗМІ. На Хорватському суспільному телерадіомовленні працює близько 3000 чоловік; його утримання переважно здійснюється населенням через щомісячну абонплату (біля 60 грн. в еквіваленті), а генеральний директор призначається і звільняється наглядовою радою, обраною парламентом.

            Пільги закріплені лише щодо книговидавничої діяльності (нульова ставка ПДВ) та випуску друкованих ЗМІ (9 % ПДВ на відміну від загальної ставки 19%).

 

           ХОРВАТСЬКІ ДРУКОВАНІ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД

          Галузь друкованих засобів масової інформації в Хорватії великою мірою є нерегульованою та майже повністю підпорядковується правилам вільного ринку. Більше не доводиться стикатися з відвертим тиском, переслідуваннями, виснаженням за допомогою економічних важелів і судовим свавіллям, що були такими поширеними за часів авторитарного режиму в 90-х роках. Натомість, наразі журналісти частіше піддаються прихованому впливу самоцензури, що має різні прояви та відображає позицію власників засобів масової інформації у просуванні своїх комерційних інтересів. На зміну політичній інформації, спрямованій як на просування, так і на критику інтересів Уряду, що переважала раніше, певною мірою, прийшов комерційно-споживацький контент. Упевнено можна говорити про появу нової тенденції – "тривіалізації" друкованих засобів масової інформації, яка поки що виявляється надто потужною, аби бути усунутою чи навіть лише зміненою ринком. 

       Зважаючи на розміри ринку (загалом 4,5 млн. населення), сектор друкованих засобів масової інформації в Хорватії характеризується наявністю великої кількості різних щоденних газет. Окрім зазначених вище місцевих і загальнонаціональних газет виходить шість тижневиків, що розповсюджуються по всій країні (максимальний проданий тираж становить 75000-110000 примірників).

     На відміну від відносно великої кількості щоденних газет, частка на ринку, що належить політичним тижневикам, імовірно, надалі скорочуватиметься. Обсяги продажу політичних тижневиків знижуються і наразі наполовину або навіть більше ніж наполовину зменшилися в порівнянні з обсягами їх продажу в середині та наприкінці 90-х (тираж провідного політичного тижневика "Глобус", що продається, наразі становить близько 40000 примірників, тоді як у середині та наприкінці 90-х ця цифра сягала 90000-100000 примірників; на другому місці "Націонал" з тиражем близько 30000 примірників, який декілька років тому становив 60000 примірників; тираж "Ферал Трибун" дорівнює приблизно 12000 примірників, тоді як у середині та наприкінці 90-х він становив 50000 примірників). Усі три основні політичні тижневики мають помірно ліву або радикально ліву спрямованість, що пояснюється певними особливостями хорватського ринку друкованих засобів масової інформації. Політичні тижневики з помірно правою та правою спрямованістю майже позбавлені частки на ринку та будь-якого політичного впливу.

Сегменти ринку друкованих засобів масової інформації відносно чітко окреслені, зважаючи на кількість зареєстрованих періодичних видань (понад 950). Проте, великий відсоток тиражу видань у межах сегменту (жіночі тижневики, автомобільні і комп’ютерні журнали, журнали для підлітків, журнали типу "зроби сам", журнали про полювання та рибальство тощо) зосереджується в портфелі одного видавця (Europa Press Holding, 49% якого володіє велике німецьке видавництво "WAZ").

Взагалі, тираж усіх друкованих засобів масової інформації за останні 5-6 років істотно знизився. Проте, тираж зменшується не лише через зниження інтересу до політичних подій. Також існують інші чинники, до яких належать слабка довіра населення до змісту засобів масової інформації внаслідок приєднання власників до певних політичних/ділових кіл; акцент на сенсаційності інформації тощо. Той факт, що тираж скоротився також в інших сегментах ринку (жіночі тижневики, журнали про спорт тощо), свідчить про існування також інших чинників. Так, хоча, за статистикою, може спостерігатися підвищення середньої заробітної плати в порівнянні з кінцем 90-х років, насправді, через створення більш сприятливих умов надання банківських позик (майже дві третини сімей отримали позики від банків на придбання житла, автомобілів та на інші придбання, що коштують великих грошей; у багатьох випадках на оплату позики витрачається більше ніж половина сімейного бюджету), грошей залишається практично лише на задоволення основних потреб, до яких придбання (передплата) ЗМІ не відноситься.

      Форма власності основних хорватських засобів масової інформації свідчить про їх розмаїття, що унеможливлює монополізацію ринку тією чи іншою фізичною особою/компанією. Як зазначалося вище, найбільше видавництво Хорватії, EPH (Europa Press Holding) належить "WestAllgemeine Zeitung" (WAZ), що володіє 49% акцій. Дві з найбільших щоденних газет ("24 Сата" і "Вечірній лист") належать австрійській компанії "Styria". Власниками контрольного пакету акцій газет "Новий лист" і "Глас Істру" є їх працівники. Іншими великими іноземними власниками засобів масової інформації є "Sanoma", "Kompetenz" і Фонд розвитку засобів масової інформації. Уряду досі належить щоденна газета "Вісник", яку він активно субсидує, але її частка на ринку, а отже, і політичний вплив, є мінімальними.

      Допоміжні галузі, такі, як поліграфічні підприємства та розповсюджувальні мережі, знаходяться в приватній власності та можуть здійснювати свою діяльність без жодних обмежень, так само, не віддаючи жодної переваги тому чи іншому видавництву при наданні йому послуг. Це являє собою істотну зміну в порівнянні з 90-ми, коли як поліграфія, так і розповсюдження контролювалися Урядом (або прибічниками Уряду) та відкрито використовувалися з метою економічного виснаження незалежних засобів масової інформації (у випадку друкарень шляхом використання їх монопольного становища, або, у випадку розповсюджувальних мереж, місяцями не сплачуючи коштів за реалізований тираж).

Хорватські засоби масової інформації ще не досягли відношення доходу від реклами до доходу від реалізації, що існує в західних країнах (приблизно 75% від реклами і 25% від реалізації). Валовий доход видавців великих національних газет ("Вечірній лист", "Ютарний лист") на 60-65 відсотків складається з надходжень від реклами. Доходи інших газет і досі, іноді на більше ніж 80%, залежать від тиражу, що справляє істотний вплив на методи роботи журналістів, що працюють в цих газетах (ставка переважно робиться на сенсаційність, використовуються “кричущі” заголовки, аби продати більше примірників через торгову точку, тощо). Говорячи про засоби масової інформації, законодавство про ЗМІ і стосовно ЗМІ, а також професійні стандарти, слід зазначити, що Хорватія є, ймовірно, єдиною країною Центральної Європи, в якій існує лише одне об’єднання професійних журналістів - Хорватська асоціація журналістів (ХАЖ; самі хорвати використовують скорочення HND). За часів авторитарного режиму, що існував у Хорватії в 90-х роках, ХАЖ відігравала важливу роль у захисті основних свобод засобів масової інформації. Пізніше діяльність ХАЖ зосереджувалася на запровадженні сучасних професійних стандартів. За нових політичних умов, що з’явилися в Хорватії після виборів, які проводилися з грудня 

1999 року по січень 2000 року, ХАЖ з частково політичної організації перетворилася на суто професійне об’єднання.

ХАЖ активно займається підготовкою, розробкою проектів і лобіюванням законодавчих актів про засоби масової інформації. Це також включає підзаконні акти, а також визначення інших важливих положень, якими регулюється статус журналістики як професії (соціальне і медичне страхування, пенсійні фонди, статус позаштатних працівників, проблеми, пов’язані з приватизацією друкованих засобів масової інформації, тощо).

Профспілка хорватських журналістів є досить потужною організацією, що, тісно співпрацюючи з ХАЖ, зосереджує свою діяльність у сфері трудового права. Профспілка бере активну участь у розробці проектів і запровадженні трудових угод, особливо, для нещодавно приватизованих друкованих засобів масової інформації. Наразі трудові угоди укладаються лише у великих національних видавництвах. Проте, Профспілка і ХАЖ працюють над національною колективною угодою для всіх засобів масової інформації. Це буде важливим кроком до підвищення соціального і трудового забезпечення, а також професійних стандартів, яким повинні відповідати журналісти та інші працівники ЗМІ.

 

МОДЕЛІ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДРУКОВАНИХ ЗМІ У ХОРВАТІЇ

Узагалі, в секторі друкованих засобів масової інформації Хорватії існує три різні етапи і моделі приватизації. Ці етапи великою мірою також відображають загальний соціально-політичний клімат у країні в процесі приватизації. Коротко ці етапи можна описати як "модель Марковича" (на честь останнього прем’єр-міністра колишньої Югославії Анте Марковича, який наприкінці 80-х років намагався здійснити великі реформи, аби перевести югославську економіку на рейки вільного ринку), після чого впродовж майже всіх 90-х відбувався процес так званої "капіталістичної приватизації", що провадилася під час війни, зазнаючи великого впливу з боку правлячої партії та її прибічників, і, нарешті, відносно прозорий процес приватизації решти друкованих засобів масової інформації, що почався в 2000 році і триває і досі, який відбувається, передусім, за правилами ринку, хоча і зазнає певного політичного впливу.   

Але, перед тим, як перейти до детального вивчення цих різних моделей приватизації, слід зважити на одну особливість сектора друкованих засобів масової інформації Хорватії. Ця особливість полягає в тому, що найбільш впливові друковані засоби масової інформації в Хорватії стали недержавним із самого початку. Щоденна газета "Ютарний лист", тижневики "Глобус", "Ферал Трибун" і "Націонал" великою мірою формували громадську думку в Хорватії в 90-х роках і зробили величезний внесок у процес переходу Хорватії до демократії. "Ютарний лист", "Глобус", "Ферал Трибун" і "Націонал" були створені колишніми журналістами, які визначили концепцію цих видань і випускали їх як малі, приватні і політично незалежні проекти, що згодом перетворилися на основні видання в секторі друкованих засобів масової інформації Хорватії.

Також важливо зазначити, що найбільше хорватське видавництво (Europa Press Holding, EPH), яке також стало найбільшим видавництвом у Південно-Східній Європі, починалося з маленької компанії з лише одним столом і телефоном, заснованої колишнім журналістом у 1990 році. Будучи політично незалежним і демократично налаштованим, EPH та інші малі приватні видавництва відіграли вирішальну роль противаги, фактично врятувавши сектор друкованих засобів масової інформації Хорватії від руйнівного впливу "капіталістичної" моделі приватизації в 90-х роках.

  1. Модель Марковича:

Наприкінці 80-х років (1989 р.) тодішній прем’єр-міністр колишньої Югославії, Анте Маркович, розпочав комплекс реформ, орієнтованих на ринок. Можливо, це була остання, хоча й невдала спроба врятувати федеративну Югославію та перетворити її на конфедерацію, орієнтовану на ринок.

Комплекс реформ включав приватизацію державних підприємств, у тому числі, засобів масової інформації. Ця модель ґрунтувалася на таких принципах.

На урядовий орган (тоді це було Державне управління економіки) покладалося проведення аудиту й оцінки ринкової вартості кожної компанії. По завершенні оцінки працівники компанії отримували пропорційну частку акцій компанії. Частка акцій визначалася виходячи з того, скільки років особа працювала в компанії, при цьому акції, так само пропорційно, також отримували працівники компанії, що вийшли на пенсію, та колишні працівники.

Теоретично, це, можливо, була найкраща модель приватизації. Насправді, керівництво компанії було здатним маніпулювати розрахунковою вартістю компанії, зазвичай, надаючи Державному управлінню економіки неточну фінансову інформацію. Штучно знижуючи вартість компанії (за відсутності ринку цінних паперів чи фондової біржі, що дають змогу обґрунтувати і перевірити фактичну ринкову вартість компанії) і маючи безпосередній доступ до інформації про поточну і перспективну діяльність компанії на ринку, керівництво мало широкий простір для маневрування, аби отримати контрольний пакет акцій. Хоча акції розподілялися серед усіх працівників, керівники, як правило, пропонували малим акціонерам викупити їхні акції і, скуповуючи їх, ставали власниками контрольного пакету акцій. На той час, як зазначалося вище, не існувало ні фондової біржі, ні ринку цінних паперів, отже, малі акціонери могли або залишити акції в себе (точно не знаючи про їх справжню вартість), або продати їх і отримати “живі гроші”, такі необхідні на першому етапі переходу до ринкової економіки. Політичне напруження та загроза війни були додатковими чинниками, що змусили багатьох малих акціонерів продати їхні акції, іноді, за будь-яку ціну.

Незважаючи на ці недоліки, модель Марковича була набагато кращою, ніж інші. Але вона проіснувала недовго і скінчилася з розвалом колишньої Югославії, отже, процес приватизації завершив лише невеликий відсоток компаній.

З великих видань лише газети  "Новий лист" і "Глас Істру" успішно завершили приватизацію за цією моделлю та й досі належать їх працівникам, кожен з яких володіє невеликим числом акцій, і керівництву компанії. Однак, слід наголосити, що їм вдалося залучити інвестиції на основі особистих контактів тогочасних керівників для викупу акцій трудовим колективом, залишивши ж за ним вирішальне право на прийняття рішень.

За цією моделлю проводилась приватизація "Слободна Далмація", однієї з найвпливовіших хорватських щоденних газет. Але, з політичних міркувань, в 1992-1993 рр. ця приватизація була скасована, і видання було реприватизоване за "капіталістичною" моделлю.

 

  1. “Капіталістична модель”:

Ця модель найчастіше використовувалася в 90-х роках, особливо, в період з 1992 року до 1997/8 років.

У 1991 році спалахнула війна, що принесла з собою майже блискавичну зміну правової системи і присутність правлячої партії в усіх сегментах суспільства (від політики до економіки та від культури до спорту) і створила благодатні умови для використання цієї моделі, що, взагалі, ґрунтувалася на перерозподілі національних багатств серед представників політичної еліти і їх прибічників.

       На початку 1992 року всі неприватизовані компанії (на той час, переважна більшість усіх зареєстрованих підприємств) увійшли до портфелю урядового Реструктуризаційного агентства. Лише це Агентство (пізніше перейменоване на “Приватизаційний фонд”) мало право на свій власний розсуд виводити на ринок ту чи іншу компанію (включаючи засоби масової інформації). Руйнівний вплив війни, спричинений нею обвал ринку і повна невизначеність ситуації призвели до стрімкого падіння оціночної вартості цих компаній. Хоча Агентство з реконструкції (і, пізніше, Приватизаційний фонд) за законом було зобов’язане проводити державні тендери за участю компаній, включених до їхніх портфелів, модель, як правило, функціонувала в такий спосіб: політична еліта вирішувала кому продати компанію за вартістю, набагато нижчою, ніж фактична вартість, навіть зважаючи на руйнівний вплив війни. Після цього оголошувався тендер, але це робилося в такий спосіб, аби усунути від участі в тендері будь-якого претендента (включаючи працівників), окрім обраного – зазвичай, шляхом оголошення тендеру у невідповідному друкованому засобі масової інформації (наприклад, у місцевій газеті) або встановлення занадто короткого терміну (іноді лише 48 годин) для подачі заявок і отримання необхідних фінансових і банківських гарантій. Аби забезпечити участь у тендері «своєї» особи, при відборі претендентів Реструктуризаційне агентство розглядало не лише фінансові і ділові аспекти заявок, але також такі критерії, як “національні інтереси” чи навіть “національна безпека”. Застосування таких невизначених критеріїв майже завжди призводило до продажу компанії "обраним", визначеним лише за політичними критеріями.

Ця модель справила великий руйнівний вплив на друковані засоби масової інформації Хорватії, адже вона не лише забезпечувала прямі інтереси авторитарного режиму (і, як наслідок, запровадила цензуру і самоцензуру засобів масової інформації), але також призвела до продажу медіа-підприємств псевдопідприємцям, чий інтерес в інформаційній галузі, в більшості випадків, полягав лише в отриманні з неї прибутку або навіть її знищенні. За іншим сценарієм більш прибуткові і впливові засоби масової інформації продавалися особам, які лише "позичали" свої імена, аби приховати справжніх власників з політичних структур. Наприклад, так відбулась повторна приватизація щоденної газети "Слободна Далмація", номінальним власником якої став власник СТО автомобілів.

            За оцінками спеціальної парламентської комісії, яка аналізувала цей приватизаційний період, 94 % всіх приватизованих об’єктів було приватизовано з істотними порушеннями.

 

  1. Післявоєнні заходи з приватизації:

Руйнація югославської фінансової і податкової систем, що призвела до розвалу банківського сектора і пенсійного фонду, позбавила сотні тисяч пенсіонерів у кожній з колишніх югославських республік усіх заощаджень і гарантій пенсійного забезпечення. Намагаючись розв’язати цю проблему, на початку 90-х років хорватський Уряд передав певні "здорові" компанії в управління Пенсійного фонду з метою забезпечення, принаймні, деяких надходжень до Фонду. На той час це було абсолютно обґрунтованим рішенням. У такий спосіб, принаймні, деякі компанії були врятовані від жорстокої "капіталістичної" приватизації. До сфери управління Пенсійного фонду також увійшли деякі з впливових засобів масової інформації, наприклад щоденна газета "Вечірній лист", що має найбільший тираж, так і інші національні друковані засоби масової інформації.

З відновленням економіки наприкінці 90-х і на початку 2000-х років, що забезпечило стабільні надходження до Пенсійного фонду, відпала будь-яка потреба надалі тримати всі ці компанії в управлінні Пенсійного фонду. Пенсійному фонду належало право самостійно приймати рішення щодо продажу будь-яких з компаній, що належали до сфери його управління, або його частини.

7

Зміна загального політичного клімату наприкінці 90-х і на початку 2000-х років призвела до більшої (хоча ще не задовільної) прозорості також і в цьому секторі. Пенсійний фонд і інші урядові органи  оголосили відкриті тендери, участь у яких могли брати будь-які претенденти. Але певні критерії визначення переможця (частіше переможцем стає не той, чия пропозиція найкраща, а той, хто поєднав фінансовий аспект з невизначеними "гарантіями" працівникам або зобов’язався здійснити нові інвестиції, хоча й без жодного чіткого правового визначення цих зобов’язань) і досі залишають місце в процедурі для лобіювання інтересів різних політичних груп.

У Хорватії не існує жодних окремих законів, якими б визначалися особливі умови приватизації хорватського сектора друкованих засобів масової інформації. Друковані засоби масової інформації вважалися звичайною галуззю, подібною всім іншим, без урахування їх особливостей або якоїсь пріоритизації чи надання їм якогось спеціального статусу, пільг, вимог про збереження тематики видання тощо. Взагалі, зважаючи на важливість цього сектора, яку не можна оцінювати лише виходячи з його ринкових показників, це не було найкращим сценарієм приватизації. Запровадження цієї моделі приватизації великою мірою відбулося через те, що вона влаштовувала політичну еліту, якій від цього вдавалося не лише отримувати фінансовий прибуток, але й, у деяких випадках, підкоряти ЗМІ своїм власним інтересам.

 

                              ВИСНОВКИ

                     З хорватського досвіду стає очевидним, наскільки важливим є регулювання правової бази сектора ЗМІ перед початком процесу приватизації. Зважаючи на його особливості, сектор ЗМІ взагалі, а особливо в процесі приватизації, не може вважатися пересічною галуззю. Якщо не враховувати війну та її наслідки, приватизація друкованих засобів масової інформації в Хорватії могла б бути менш болісною (і більш ефективною), якби, наприклад, до того, як на інформаційному ринку Хорватії з’явилися іноземні інвестори, існувала відповідна законодавча база, яка би враховувала особливості такої приватизації, закріпляла гарантії соціального і професійного захисту журналістів. Тому наразі одна з основних цілей діяльності Профспілки хорватських журналістів полягає в тому, аби переконати та/чи змусити іноземних інвесторів у секторі преси запровадити в Хорватії ті самі професійні принципи, що застосовуються на підприємствах на їх батьківщині (незалежність редакцій та інші питання етики, щорічна, декретна відпустка чи лікарняний, вихідна допомога тощо). Звичайно, цього можна було б досягти набагато скоріше, якби до їх появи на національному інформаційному ринку існувало належне законодавство.

Отже, з помилок, допущених у процесі приватизації друкованих засобів масової інформації Хорватії, і недоліків відповідної (-них) моделі (-лей) приватизації, що застосовувалися в Хорватії, можуть винести уроки і для нашої країни аби уникнути цих помилок і недоліків у найближчому майбутньому, коли розпочнеться масове роздержавлення друкованих ЗМІ.

            Вивчення досвіду Хорватії як країни, яка аналогічно України проходить шлях трансформації економічної системи дозволяє співставити і проаналізувати насамперед хибні кроки та помилки для мінімізації негативних наслідків.

            У цьому контексті можна зробити декілька висновків:

            - в Україні, на жаль, переважно відсутня достатня ініціатива самих трудових колективів редакцій державних і комунальних друкованих ЗМІ щодо роздержавлення через вікову інертність персоналу та хоч і невеликий проте гарантований соціальний пакет. У зв’язку з цим, тема роздержавлення «заговорюється» замість реальних кроків, які потребують навіть не скільки спеціального законодавчого забезпечення (у тій же Хорватії роздержавлення проводилось на загальних засадах законодавства про приватизацію, хоча і з суттєвими порушеннями, що є традиційним для постсоціалістичних країн), а достатньої політичної волі керівництва органів державної влади і місцевого самоврядування;

- вважаю, що слід взяти за основу пріоритетність саме ринкової сторони питання роздержавлення, не перенасичуючи її вимогами щодо пільгових умов для медіа-діяльності, збереження тематики видання тощо.

Враховуючи обрання нового складу парламенту та Уряду, є можливість ретельно проаналізувати проект Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ» та доопрацювати його, зокрема, в частині:

відмова від принципу «збереження тематики (тематичної спрямованості) видання» при роздержавленні або його докладна деталізація;

розглянути можливість відсторонення від приватизації державного або комунального ЗМІ його органу-засновника у разі саботування з покладенням повноважень на проведення приватизації у такому разі на Фонд державного майна та його територіальні органи;

для уникнення можливих зловживань доцільно передбачити обмеження щодо передачі приміщень в суборенду стосовно приміщень, які передаються в оренду редакціям реформованих ЗМІ на пільгових умовах (ч.3 ст.10 законопроекту – 25 років оренди за ставками, установленим для бюджетних організацій).

 

 


 

 

 



Создан 01 авг 2012