"Киянин Віталій Мойсеєнко - творча людина". Леся Туровська

 

"Киянин Віталій Мойсеєнко - творча людина". Леся Туровська




«Не професія — стиль життя»,— так характеризує свою любов до живопису київський художник Віталій Мойсеєнко. Де те джерело, з якого розпочалася його майстерність? Може, передалося від матусі, трудівниці з села Чоповичі Житомирської області, яка подарувала світові десятеро дітей? А може, від дідуся, малюнки якого здавалися маленькому Віталію втіленим дивом?

Скільки пам'ятає себе, не сумнівався, що стане художником. Це відбулося саме по собі, як тільки батьки звернули увагу на його перші спроби. Направили одночасно у три школи — середню, художню та музичну (згодом школу мистецтв закінчить і його син Тарас). Педагогів, що заслуговували на подяку, було чимало. Та своїм творчим зростанням зобов'язаний, мабуть, усій світовій спадщині. Головними вчителями вважає благословенну українську природу, український дух.
Чверть віку віддав Віталій Миколайович службі у міліції. Працюючи дільничним інспектором, поєднував свою нелегку, ненормовану та небезпечну діяльність із навчанням в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Блискуче захистив дипломну роботу «Гетьмани України», правдиво відтворивши близько тридцяти портретів, відобразивши через призму окремої особистості усю козацьку епоху. Це обумовило максимальне занурення в історичне середовище, у світ самого козацтва. Здається, взяв на себе непосильну ношу? Та ні: з історією у Віталія все гаразд (ще у 80-х, після служби в армії, закінчив історичний факультет Київського університету). За розподілом кілька років викладав історію, суспільствознавство, правознавство та етику в школі.
Окрім портретів історичних діячів, у колекції полковника міліції у відставці — розмаїття акварельних пейзажів. Серед них — знаменитий запорізький (семисотлітній) дуб, що упродовж багатьох поколінь був місцем масового паломництва. На жаль, нині дуб усох. Здавалося б, виною — невблаганний час, але росли на Хортиці й старіші дуби. Скоріше за все, загибель дуба — наслідок недбалої природоохоронної діяльності.
Головною родзинкою художника є тематична колекція «Улюблені актори кіноекрана». Багато картин роздаровано. Віталій Миколайович — не просто яскравий художник, а людина, переконана в тому, що його твори не повинні лежати на полицях, а мають слугувати людям, бути доступними, пробуджувати Добро, Красу та Любов. Саме тому в кожну зі своїх картин закладає шматочок доброти, часточку свого серця. І якщо вона зворушує чиюсь душу — це найкраще, що може бути.
Особистість із високим творчим потенціалом, Віталій Мойсеєнко постійно експериментує, вдосконалює свою майстерність. Усе впевненіша рука художника, гостріше око, вишуканіше чуття. Плюс — добре почуття гумору.
— Як Ви працюєте над своїми картинами? — цікавлюсь у майстра.
— Коли починаю малювати, не завжди можу передбачити, якою буде картина. Залежно від настрою підбираю фарби, співзвучні переживанням. Великий Роден казав: «Мистецтво — це не що інше, як почуття». І я повністю з цим згодний.
— У чому черпаєте натхнення?
— У природі, книжках, а головне — у моїй маленькій онуці. Зазвичай натхнення «проривається» просто в процесі роботи. Бувають, щоправда, іноді моменти, коли «зовсім не працюється», та зараз це мені не загрожує: стільки нових ідей!
— Чи багато в Києві обдарованих художників?
— У наш час «просто так» живописом мало хто займається. Багато молодих художників подалося в дизайнери. На жаль, на прикладі образотворчого мистецтва можна простежити всю нашу дійсність: не так важливо, як гарно ти малюєш,— важливо лише, з ким ти знайомий та наскільки «розкручений».
Я вважаю, нехай мої картини, немов дзвони, пробуджують у душах бажання зробити самих себе кращими, а країну — сильною, вільною, квітучою.
З картинами Віталія Мойсеєнка можна ознайомитися у столичному виставковому залі Культурно-художнього центру (Ревуцька, 6).


На фото Леся Туровська


Леся ТУРОВСЬКА.

 



Обновлен 17 сен 2012. Создан 22 мая 2012