З історії бальних танців у Кривому Розі Дніпропетровської області

 

З історії бальних танців у Кривому Розі Дніпропетровської області




 

 

     На початку 70-х років в Кривому Розі бурхливо розвивалася художня самодіяльність.

   Несподівано для мене в 1971 року до нас з центру Кривого Рогу (Соцмісто) на житловий масив Південного гірничо-збагачувального комбінату (один з  районів) приїхала Софія Володимирівна Подлясова (Тимофєєва) і організувала платну школу бальних танців в Палаці культури Південного ГЗК.

       Мені дуже хотілося освоїти основи бальних танців, навчитися як правильно запрошувати партнерку. Вивчити кілька бальних танців, впевненіше себе почувати на танцпощадках.

   Я почав танцювати в школі бальних танців з партнеркою, яка теж реально дуже хотіла гарно танцювати. Як потім з»ясувалася вона виходила заміж і їй хотілося на своєму весіллі легко і впевнено танцювати.

   Особливо в школі ніхто не виділявся своїми здібностями. Спочатку всі танцювали ніяково, незграбно, були дуже сором'язливими.

   Багато труднощів в парах викликало те, що юнаки та дівчата соромилися ставати в контакт з партнером. А без нього неможливо було виконувати фігури, особливо при поворотах. Софії Володимирівні іноді допомагав її учень Ігор Дражніков, який приїжджав з нею з Соцмістечка. Я з прихованим диханням дивився як Софія Володимирівна та Ігор красиво і легко танцюють. Через 4 місяці закінчилася школа бального танцю.

     Мені пощастило. Софія Володимирівна помітила мене і запропонувала відвідувати в центрі міста ансамбль бального танцю "Юність" у Палаці культури металургів заводу "Криворіжсталь" на той час єдиний колектив бального танцю в Кривому Розі. Туди від житлового масиву Південного ГЗК треба було їздити автобусом 20 хвилин.

    Коли я потрапив у колектив то був приємно здивований. Хлопці та дівчата були серйозно захоплені бальними танцями, що віддають весь свій вільний час своєму захопленню. Крім того вони були спортивно складені, підтягнуті, з красивими акуратними зачісками, завжди привітні, товаристські, яскраві особистості. Багато з них вже як рік танцювали в колективі.

     Мені дуже подобалося спостерігати за рухами пар в танці. Як вони граціозно і плавно кружляли. У мене виникало відчуття, що партнери нікого не бачать і не помічають, під час танцю існують тільки вони і більше ніхто. Бальні танці це особливий світ, зі своїми правилами і цінностями.  

       Що ж для мене бальні танці? Насамперед самовираження, грація, стиль, краса, наполегливість, любов, пристрасть, ревнощі, енергія, рух, життя ...

    Основний кістяк колективу був студенти Криворізького гірничорудного інституту та інших вищих навчальних закладів і технікумів. В ансамблі завжди була життєрадісна тепла доброзичлива обстановка, хлопці не тільки добре старалися тренуватися але багато було весельчаків, було багато гумору, хлопці були начитаними, цікавими для мене. Ансамбль став для мене, учня ПТУ №28, а потім слюсаря-монтажника, стало дивовижним місцем спілкування з цікавими й талановитими юнаками і дівчатами. Тут я придбав багато друзів.

    У колективі танцювали європейську програму: повільний і віденські вальси, танго, квікстеп, фокстрот, латиноамериканські танці: ча-ча-ча, румба, самба, джайв, пасадобль, а також радянські танці: російська ліричний, український ліричний, сударушка, фігурний вальс.

      Я ніби потрапив у незвичайну казку. Крім цього ми займалися в добре обладнаному залі. Дивовижна танцювальна музика (європейська та латиноамериканська) підкорювала, захоплювала, радувала нас. Мене постійно хотілось в колектив, хотілося все більше і більше танцювати, робити граціозні, легкі рухи, осягати нові танцювальні фігури, удосконалюватися в танці. Тренування - це звичайно щастя, незабутньо і неповторно.

     Заняття супроводжувалися чаюванням, збиралися поза занять, відзначали разом свята, дні народження.

      Часто їздили колективом дивитися і виступати на конкурси в інші міста України - Дніпропетровськ, Запоріжжя.

      Колектив періодично виступав для населення в Кривому Розі, військових частин, а влітку в 1972 році влітку навіть їздили виступати в Феодосію і ближні з ним радгоспи з концертами по вечорах, а вдень ніжилися на Золотому пляжі Феодосії. Я був вдячний нашому керівнику Софії Володимирівні яка помітила мене і запросила в свій дружний дивовижний колектив, який мене дуже добре прийняв.

    Як виявилося Софія Володимирівна Подлясова приїхала з Пермі.

    Вперше вона побачила бальні танці в 20 років і в гарному сенсі захворіла ними, початок  занять бальними танцями почалося в м.Пермі, а потім через 6 років почала працювати з 1970 року в Кривому Розі, це були перші кроки її самостійної роботи, довелося багато вчитися, закінчила в Москві, Заочний Народний Університет Мистецтв (ЗНУМ), факультет бального танцю.

     Софія Володимирівна Подлясова з Кривого Рогу, їздила на репетиції в Запоріжжі до Лариси Бочкович, а потім її вчителями і нашими друзями стали Володя і Надя Нікітіни, із Запоріжжя, запрошувала з Києва, Бориса Калиниченка одного з кращих танцюристів і тренерів Радянського Союзу, який приїжджав до Кривого Рогу, проводив семінари для колективу.

    Для криворіжців на початку 70-х років 20-століття було великою культурною подією і святом проведення міжміських конкурсів бального танцю.

     Перші конкурс бального танцю "Ритми Кривбасу" був проведений в 1971 році під Дворі культури металургів на який запросили танцюристів з Дніпропетровська, Миколаєва, Херсона та Кривого Рогу. Я на жаль не виступав на ньому так як партнерка виїхала на весілля до родичів у Дніпропетровськ і дуже шкодував, що не вдалося виступити.

     Але воістину знаменним міжміським конкурсом, який мені яскраво запам'ятався це конкурс "Ритми-72", який проходив на початку березня 1972 року в вихідні дні в Криворізькому міському цирку. Організаторами конкурсу стали заводський комітет профспілки "Криворіжсталі", Палац культури металургів заводу "Криворіжсталь".

     Великий особистий внесок у проведення цього конкурсу вклала наш керівник ансамблю бального танцю "Юність", головний суддя конкурсу Софія Володимирівна Подлясова, великий ентузіаст своєї справи і пропагандист цього прекрасного виду мистецтва. В першу чергу мені дуже запам'яталося, бо вперше на ньому виступив Олександр Куценко разом з партнеркою Тетяною Погребняк і мої друзі танцюристи ансамблю бального танцю "Юність" Олександр Засєльський і Тетяна Гусєва, Ігор Дражніков і Людмила Журавльова, Валерій Коваленко та Валентина Рябінкіна, Володимир Карпінський і Ірина Малишева та інші.

    Демонструвати свою майстерність, виконання грації рухів приїхали представники 12 міст Радянського Союзу. Всього вийшло на паркет 50 танцювальних пар з Москви, Ростова- на-Дону, Таліна, Києва, Одеси, Харкова, Запоріжжя, Дніпропетровська.

    У програму були включені радянські танці "Український ліричний", "Російський ліричний", європейські танці та латиноамериканські танці. У число призерів увійшла криворізька пара Палацу культури "Металург" студент будівельного технікуму Володимир Карпінський і студентка Криворізького гірничорудного інституту Ірина Малишева.

     На другий день конкурсу за програмою "Д" призером стала також криворізька пара студент Криворізького технікуму рудничної автоматики Олександр Засєльський і студентка КГРИ Тетяна Гусєва. Ця пара стала переможницею першого обласного конкурсу в місті Дніпропетровську і допущена до республіканського конкурсу в Києві. Ми з партнеркою Тетяною Погребняк зайняли 9 місце.

     По класу "В" переможцями в класичних танцях стали: Л.Магазінер і В.Бородачева (Москва), А.Бугель і                    Т. Васильченко (Київ), Н.Артюх і В.Артюх (Ростов-на-Дону).

    Чотирьохтисячний повністю заповнений глядацький зал аплодував чудовим танцюристам, переможцям міжнародних конкурсів: архітекторові Андресу Саар і інженеру-будівельнику Енне Саар (Талін), інженеру Олександру Чекоткіну і радіотехніку Олені Чекоткіной (Москва).

    Був оголошений приз глядача на саму елегантну пару. Такою виявилася пара №10 Валерій Артюх та Наталя Артюх.

      Протягом усього конкурсу два дні грав естрадний оркестр, виконуючи танцювальні мелодії. У перервах глядачі могли побачити представників модельного агентства з Києва, познайомитися з новинками моди.

    Коли я вже служив в армії з листопада 1972 на наступний рік також у Криворізькому міському цирку в квітні 1973 року проходив черговий міжміського конкурс бального танцю "Ритми Кривбасу-73". У ньому брали участь танцюристи з 25 міст Радянського Союзу, в тому числі три кращих дуету з Кривого Рогу: Олександр Засєльський і Тетяна Гусєва, Олександр Чумаченко та Ірина Малишева, Валерій Коваленко та Валентина Рябінкіна. Конкурс викликав великий інтерес. 4000 глядацьких квитків були продані за 2 дні.

      На початку 70-х років я в бальних танцях нічого не встиг домогтися, був просто початківцям танцюристом, але бальні танці, те середовище де я був змінила круто моє життя. Після армії я вчився в Києві в державному університеті Тараса Шевченка на історичному факультеті і все життя пропрацював в Києві на різних державних посадах у міністерствах, відомствах (Мінінформ, Мінпресінформ, Держтелерадіо).

    Ставав фіналістом Національних чемпіонатів України, переможцем і призером міжнародних змагань зі спортивних танців у 2008, 2009 роках, виступав разом з народним ансамблем бального танцю "Каштан" на Всесоюзному телебаченні у телепередачі "Танцювальний зал", у святковому концерті під час 2-го Всесоюзного конкурсу виконавців бального танцю в Києві в 1975 році. Активно танцював з 2007 по 2009 рік в колективі клубу спортивного танцю "Супаданс" Київського університету фізичної культури і спорту. Закінчив займатися спортивними танцями в 59 років - у 2012 році.

    Разом з тим найяскравіші і незабутні роки вважаю перебування в ансамблі бального танцю "Юність" у Кривому Розі. Величезна подяка моєму керівнику Софії Володимирівні Тимофєєвій (Подлясовій) і низький їй уклін. Вона в основному живе в Ізраїлі, іноді проводить різні культурні заходи - фестивалі в Севастополі.

   Софія Володимирівна в 1975 році переїхавши в Севастополь, почала все з нуля, знову довелося відкривати школу бальних танців, організувала ансамбль, їздила з хлопцями по конкурсам.

     С.В.Тімофеєва (Подлясова) почала працювати в Севастопольському Будинку офіцерів, в 1976 році провела перший конкурс "Ритми Моря" і потім вже стала позаштатним працівником в Управлінні культури, організувавши в Севастополі від Москви філія ЗНУМ -2 х річні курси педагогів бального танцю, спільно з інститутом післядипломної освіти для всіх педагогів шкіл ритміки, які не знаючи техніки бального танцю, не зовсім правильно вчили дітей танцювати. У Донецьку, на конкурсі, де був Єлізаров В.А, запросила його до них, провести семінар, в 1977 році, так як вона повинна була народити і боялася, що колектив без керівника розпадеться, довелося багато докласти зусиль, щоб Єлізаров В.А, залишився жити в Севастополі і продовжував працювати з ансамблем в місті Севастополі. Коли синові було 3 місяці, вона сама пішла до Вадима Альбертовича Єлізарова танцювати, але вже у віковій категорії "сеньйори". Софія Володимирівна з партнером об'їздили майже всю Прибалтику, де у них завжди були перші місця в латині і другі в стандарті, потім продовжуючи танцювати вона в 1992 році відкрила першу модельну школу "Софія Владі" в Севастополі. Її учениці ставали переможцями міжнародних конкурсів краси в багатьох містах України, далекого зарубіжжя. Тепер перебуваючи в Ізраїлі, вона знову відкрила нову школу моделей і займається танцями, не покидаючи паркету. Все життя присвячена мистецтву, треба бути дуже одержимим людиною, що б любити, і віддавати своє серце, здоров'я своїй улюбленій справі. У червні, у Софії Володимирівни особистий ювілей і 20 міжнародний фестиваль мистецтв "Зірки Чорного моря", присвячений 232 річниці Севастополя ".

 

На фото: ансамбль бального танцю "Юність" Палацу культури металургів заводу "Криворіжсталь" в 1972 році.

 



Обновлен 08 ноя 2015. Создан 24 мая 2015