Українське книговидання: радянська доба і сьогодення

 
 

Українське книговидання: радянська доба і сьогодення




 

 ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 6

 

 1

 

 УДК 655.4(477)(091)

Анатолій Мураховський,

перший заступник голови

Державного комітету телебачення

і радіомовлення України

Українське книговидання: радянська доба і сьогодення

Проаналізовано історію українського книговидання 1991—2013 років на основі статистичної, економічної і фактографічної інформації. Досліджено розвиток книговидавничої справи в різні історичні періоди, наведено кількісні показники та порівняльну характеристику випуску книжкової продукції.

Ключові слова: історія книговидання, українська книга, книгорозповсюдження, видавництво, планування, дефіцит, ринок.

Історія української книжки часів незалежності загалом ще не мала свого дослідника. Працюючи багато років над історією і статистикою українського друку, автор зібрав велику кількість матеріалу, що потребує певної систе-матизації, структурування й аналітичного опрацювання. Метою роботи є аналіз українського книгодрукування протягом 23 років, починаючи з 1991 і закінчуючи 2013 роком, враховуючи великий масив статистичної, економічної, фактографічної та іншої інформації. Поза увагою зали-шається великий пласт семантичної інформації, що потребує кропіткої роботи, розрахованої на систематичні книгознавчі дослідження. Окремі їх напрями подано у висновках.

Аналізуючи події за останні 23 роки, дослідники дійшли висновку, що народ нашої країни пережив епоху драматичних змін, сутність яких полягає у швидкій, сис-темній і глибинній трансформації суспільства. Фундамен-тальні зміни стосуються усіх боків української дійсності. Однією з яскравих ілюстрацій є перетворення у сфері книго-видання, що пройшло за ці роки шлях від найважливішого ідеологічного ресурсу соціалістичної держави до повноправ-ного суб'єкта ринкової економіки незалежної України.

Для більш детального розуміння процесів трансформа-ції книговидавничої діяльності України коротко розглянемо шлях українського книговидання радянських часів.

Книговидання в радянській Україні

Період 1917—1918 років видатний український книго-знавець Юр Меженко назвав добою анархічного проду-кування. "Перші два роки революції дуже подібні один до одного під поглядом нашої теми, і оця спільна риса випадковости, безплановости, недоцільности й повної анархії в книжковій справі є для обох них основною. Це, власне, і дає нам право об'єднати їх в один період, що ми називаємо добою анархічного продукування. Риса анархіч-ности помітна на всій книжковій роботі, а не лише на продукуванні. Кепський зв'язок з периферією не дає можливости налагодити книгопостачання… Але все-ж таки видавничого капіталу українська книжка не мала. Що правда, надзвичайно високий попит на книжку давав продуцентові добрі зиски…" [1].

Шлях українського книговидання був і є досить тернистим. До 1917 року видавнича справа на території сучасної України була не чимось самостійним, а лише часткою великодержавного книжкового фронту з центром у Москві та колишньому Петербурзі. Українській книзі тільки іноді щастило проривати цей міцний фронт.

© Мураховський А., 2014

Всього за 1798—1916 роки видрукувано близько 6 тис. книг українською мовою (в тому числі не менше 2,8 тис. — у Східній Україні й Росії). Під час Першої світової війни 1914—1918 років книговидання в Україні різко зменшилося [5].

1917 рік пробудив націю, і це відбилося на вітчизняній книжковій продукції ствердженням друкованого слова. Замість 176 українських книг 1913 року 1917 їх було видано вже 814, а наступного 1918 —1184 [2].

Але то були перші кроки. Тільки починалася боротьба за те, яким саме шляхом йтиме Україна, і ця боротьба, що швидко переросла у громадянську війну, визначила долю української книги. За характерну для 1917—1918 років можна вважати книгу "Хто такі українці і чого вони хочуть" М. Грушевського. І тому, що різні верстви людей "хотіли по-різному", книжки й відбивали цей різнобій. Переважно це були дрібні брошури агітаційного характеру, а поодинокі книги більш-менш великого обсягу були передруками книжок передреволюційної доби.

Процес розвитку української книговидання у 1917—1920 рр. не був одноманітним, — він залежав від політичних подій, що відбувалися в Україні того часу. За визначенням вітчизняних дослідників, його можна розділити на три етапи: період Української Центральної Ради (березень 1917 — квітень 1918), часи Гетьманату (травень 1918 — грудень 1918), доба Директорії (листопад 1918 — листопад 1920) [5]. Три періоди з різними політичними поглядами залишили слід у книжковій справі, тому загальний підсумок книговидання тих років не дає точної й повної картини.

Розвиток видавничої справи періоду Української Центральної Ради зумовлено спрямованістю культурно-освітньої політики УЦР у запровадженні української мови як державної насамперед у галузь освіти. Книжковий рух був підпорядкований освітній політиці уряду.

З перших днів свого існування Українська Центральна Рада приділяла увагу створенню видавництв і друкарень, налагодженню видавничої та бібліотечної справи.

Інтенсивно розгорнулась видавнича діяльність, значно збільшилась кількість видань українською мовою, зокрема шкільних підручників, було відкрито книжкові друкарні не тільки в Києві, а й у різних губерніях.

За даними Державного вісника 1918 року № 14, всього в Україні у 1917 році налічувалось 78 державних та приватних видавництв, а також різних товариств, об'єднань, громадських організацій. За результатами досліджень, проведених Книжковою палатою України, їх кількість становила 127. ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 6

2

 

Період Гетьманату характеризувався значними досяг-неннями в галузі національної культури. Серед інших успіхів у цій сфері варто відзначити утворення українських гімназій, яких восени 1918 року нараховувалося 150, інтен-сивний розвиток видавничої діяльності, зокрема було створе-но і видано всі необхідні підручники українською мовою.

За часів Гетьманату діяло 169 книжкових видавництв. Ці осередки протягом року видали (за даними Книжкової палати України) 1628 назв книжкових видань, у т. ч. 1095 — українською мовою, 448 — російською, 85 — мовами нацменшин. Отже, у 1918 році українська книжка сягала 67,3% всієї кількості назв, що вийшли друком в Україні.

За доби Директорії УНР складні політичні процеси в Україні, на жаль, не дозволяли багато уваги приділяти книговиданню. І хоча загальна кількість назв книжкових видань у 1919 році порівняно з 1918 збільшилась на 175 од. і дорівнювала 1803, проте відсоток української книжки в загальній їх кількості зменшився до 37% проти 67,3% у 1918.

Однак певні кроки задля активізації видавничої діяльності було зроблено: утворено державні інституції в галузі керівництва книжковою справою, надано значну матеріальну підтримку для налагодження праці українських видавничих осередків, здійснювалося видання підручників для українських шкіл, необхідною літературою забезпе-чувалися інші навчальні заклади, наповнювалися україн-ськими книжками установи позашкільної освіти.

За визначенням Ю. Меженка, у 1919—1921 роках настає доба військового комунізму. Вона характеризується зниженням обсягів книжкової продукції. За цей період змінюється характер видавництв. Книгодрукування переходить до рук держави, але цей процес відбувається повільно. "У 1919 році поруч з великою кількістю приватних видавництв (було українських 80, російських — 58), діяльність яких все більше завмирає, виникає значна кількість видавництв державних та урядових, що існують не як самостійні видавничі апарати, а при різних урядових, адміністративних наукових та інших установах" [1].

У 1920 році з 97 видавництв приватних було 32, а в 1921 із 72 — таких тільки 5. Характерною рисою книговидання того періоду була повна безкоштовність книжок, які не продавалися й не купувалися. Всі видавництва працювали, виходячи не з умов книжкового ринку, його купівельної спроможності, а виключно з незрозумілих даних про потреби населення. Робота на такий неясний, неокреслений ринок не могла бути плановою, і цифри тиражів установлювалися без найменших підстав [1].

За даними Книжкової палати України, в 1919 році всього видано 1803 книги, в 1920 — 1013 і в 1921 — 987 книг. Зменшується й частка українських книг — відповідно 669, 397 і 205.

Середина 1921 року була переломною в економіці України. Починається нова економічна політика (неп), і книжка знову стає доступною для споживача. Але приватний видавничий капітал був фактично знищений добою військового комунізму, тому зі старих видавництв тільки чотири зареєструвалися в Держвидаві й отримали дозвіл на видання окремих книг. Громадських організацій, що видавали книги, не було, а державні організації не віддавали приватним ініціативу в книгодрукуванні. Отже, незважаючи на наявність юридично-правових норм для приватних видавництв, об'єктивні фінансові умови не сприяли їх участі у виданні книжок. Неп не відкрив широких можливостей приватному видавцеві, і в 1922 році зі 172 видавництв було 9 приватних, а в 1923 році із 140 видавництв — 22.

Проте на той час революційній владі потрібні були нові письменники, які б служили їй, демонстрували переваги соціалістичного ладу, відгукувалися на злободенні теми тогочасного життя і надійно прикривали ідеологічну вбогість більшовицької системи.

Конкурси в галузі літератури й інші види заохо-чення письменників і вчених до творчої праці стимулювали книговидання, і вже в наступні 1922—1923 роки випуск книжкової продукції значно збільшився. За даними Книжкової палати України, в 1922 році вийшло 1963 назви, а в 1923 — 2513. Проте видання українських книг відбувається повільніше. В 1922 році українською мовою видано 331 назву, а в 1923 — 459. (За іншими даними, у 1922 році — 1360 назв, в 1923 — 2567. Українською мовою видано у 1922 році 372 назви, а в 1923 — 796.)

У квітні 1923 року XII з'їзд РКП(б) проголосив політику коренізації, яка в Україні отримала назву українізації. Вона передбачала підготовку, виховання і висунення кадрів корінної національності, організацію шкіл всіх рівнів, установ культури, видавництво газет, журналів і книг українською мовою. Незначне зростання кількості видань українською мовою не могло не турбувати владні структури того часу, і 26 серпня 1926 року виходить Постанова Політбюро ЦК КП(б)У "Про стан друку на Україні", в якій підбито підсумки роботи українських видавничих установ. Особливу увагу звернено на видання книжок українською мовою, особливо підручників для середньої та вищої школи, наукової літератури, видань для дітей та юнацтва. Зокрема, констатовано, "що справа організації необхідної літератури українською мовою для юнацтва і дітей набирає великого культурно-політичного значення в умовах формування на Україні відповідних кадрів з молоді, що йтимуть далі на підтримку партії в її будівництві" [2].

Ухвалена постанова, а особливо жорсткий контроль за її виконанням, сприяли подальшому розвитку української мови. Переломними роками в історії українського друкованого слова часів радянської влади слід вважати 1927—1928, коли питома вага української книги перейшла 50% за назвами і наблизилася до 2/3 за тиражами. З цього моменту українська книга стала кістяком усієї книжкової продукції України. За 1928—1929 роки українських книг видано удвоє більше, ніж за 120 років, починаючи з 1798 і до 1919 року.

З утвердженням тоталітарної системи почався спочатку прихований, а потім і відкритий наступ на українізацію з боку сталінського керівництва. В кінці 20-х цей процес був загальмований, а на початку 30-х зведений нанівець.

Проте у видавничій справі щороку збільшувалось видання словників і підручників для вивчення української мови. Почали видаватися українською мовою книги з історії України, літератури та мистецтвознавства, друкували свої твори українські письменники.

Видання українською мовою у загальній кількості книжкових видань становило: 1927 року — 46,9%, 1928 — 56,5%, 1929 — 72%, 1930 — 78%, 1931 — 77%, 1932 — 72%, 1933 — 70%, 1934 — 58%, 1935 — 55%, 1936 — 59%, 1937 — 59%, 1938 — 73%, 1939 — 43%, 1940 — 42%.

1927 року на кожного жителя України припадало 0,956 книги, 1928 — 1,161, 1929 — 2,023, 1930 — 3,146, 1931 — 3,2, 1939 — 1,3, 1940 — 1,2.

У структурі довоєнного випуску книжкової продукції (1940) основне місце — 78,4% — посідала навчальна і навчально-методична література.

У 1940 році видавництвами УРСР було видано 4836 назв книг тиражем 51 370 тис. пр., або 1,2 книги на кожного жителя України. За роки війни (1941—1945) було видано 5156 назв книг і брошур загальним тиражем 58 054 тис. пр. ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 6

3

 

Відбудова видавничої сфери після війни. Для забезпечення керівництва справою розвитку видавничої діяльності в Україні та питань відбудови поліграфічних підприємств у містах і районах, звільнених від німецьких загарбників, постановою Ради Народних Комісарів УРСР при Раднаркомі УРСР від 6 листопада 1943 року утворено Управління у справах поліграфії та видавництв (Укрполі-графвидав) для здійснення господарського і технічного керівництва книжковими та газетними видавництвами (крім видавництв ЦК КП(б)У), а також всіма поліграфічними підприємствами України.

Вийшов ряд постанов Ради Міністрів УРСР для поліп-шення справ у галузі книговидання і книгорозповсюдження, а також у поліграфічній галузі. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 квітня 1953 року створено Міністерство культури УРСР, до складу якого, поряд з іншими відомствами, увійшло Управління у справах поліграфічної промисловості, видавництв і книжкової торгівлі, що у травні 1953 року трансформовано в Головне управління видавництв і поліграфічної промисловості (Головвидав). У червні 1959 року Головвидав перетворено в Головне управління видавництв, поліграфічної промисловості і книжкової торгівлі Міністерства культури УРСР (Голов-поліграфвидав).

Виникла потреба в реорганізації структури управління галуззю. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 3 жовтня 1963 року на базі Головполіграфвидаву створено союзно-республіканський Державний комітет Ради Міністрів УРСР по пресі. Згідно з Законом Верховної Ради УРСР від 22 грудня 1965 року Державний комітет Ради Міністрів УРСР по пресі було реорганізовано в Комітет по пресі при Раді Міністрів УРСР. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22 серпня 1972 року Комітет по пресі при Раді Міністрів УРСР перетворено в союзно-республіканський Державний комітет Ради Міністрів УРСР у справах видавництв, полі-графії і книжкової торгівлі (Держкомвидав УРСР). Указом Президії Верховної Ради УРСР від 20 липня 1978 року Державний комітет Ради Міністрів УРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі перейменовано в Державний комітет УРСР у справах видавництв поліграфії і книжкової торгівлі (Держкомвидав УРСР).

Поступово книга утвердилась у житті України, яка стала великою книжковою республікою. Щороку в Радян-ському Союзі видавався 1 млрд 700 млн примірників книг і брошур, з них у середньому 150 млн — в Україні. У цей період значно збільшилась кількість книг за назвами російською мовою, проте за тиражами переважали книжки українською.

За період з 1918 по 1985 рік в Україні було видано 12 084 назви книг художньої літератури загальним тиражем 514,8 млн примірників, серед яких проза становила 7918 назв (тираж 358 млн пр.); поезія — 3137 (121,7); драматургія — 580 (6,6); фольклор — 116 (17,5).

1985—1991 роки — це останній етап у розвитку українського радянського суспільства. Сукупність еконо-мічних, соціально-політичних і духовних факторів викликала необхідність реформ. Багато років потребу у змінах відчували й українські видавництва. Усе те, що називалося "застійними явищами", глибоко проникло й у видавничу справу. Принципам суворого централізму підпорядкована була й видавнича управлінська структура. До крайнощів було централізовано функції видавництв: творча, еконо-мічна й виробнича діяльність здійснювалася лише на основі дозволу або заборони "згори".

У цих умовах державне книговидання виявилося нездатним задовольнити потреби радянських людей у багатьох видах художньої, дитячої, довідкової літератури. Існувало багато серйозних причин, що впливали на гострий дефіцит книжкових видань. Однією з головних була багаторічна монополія державних видавництв і відсутність як у всій країні, так і в УРСР видавничої альтернативи — кооперативних і приватних видавництв. Негативні наслідки мала й адміністративна бюрократична система управління видавничим і поліграфічним потенціалом.

Видавничий процес, обтяжений численними схвален-нями й дозволами на видання, призводив до величезних невиробничих витрат часу на випуск книги — від 3 до 5 років. Заниженою була й роль головної особи у видавництві — редактора, що традиційно виконував функції лише літературного стиліста. Усе це неминуче вело до вихолощування з діяльності видавництв ініціативи та творчого пошуку.

Перші спроби демократизувати радянську систему книговидання були розпочаті в період перебудови (1986—1991). Тоді було випущено низку постанов і директив, спрямованих на послаблення ідеологічного диктату, на розширення прав видавництв у формуванні тематичних планів, на розв'язання проблеми випуску дефіцитної літератури.

Одним із перших і ключових рішень Держкомвидаву СРСР, ухвалених у листопаді 1986 року, стало затвердження Положення про тематичне планування та координацію випуску літератури в Союзі. Уперше видавництвам надано право вибору: кого видавати, яким тиражем, повноваження розробляти й затверджувати тематичні плани, вносити зміни, здійснювати заміну авторів, назв книг і самостійно вирішувати питання про обсяги видань. Одночасно, розвиваючи демократичні перетворення у видавничій справі, визначено такий захід, як відмова від обов'язкового рецензування рукописів. Почало формуватися нове ставлення до редактора, підвищилася його роль і творча активність у плануванні видань, у виборі тем і авторів майбутніх книг, в оцінці якості представлених рукописів.

Розвиток самостійності державних видавництв, введення госпрозрахунку, перехід на орендні відносини, прийняття нормативних актів, покликаних стимулювати індивідуальну трудову діяльність — все це вело до становлення ринкових відносин, до необхідності появи альтернативних комерційних видавництв. У той час отримав розвиток випуск видань за рахунок автора. З 1988―1989 років розпочалося створення комерційних видавництв. Спочатку вони виникали при різних фондах, асоціаціях, творчих об'єднаннях, спілках тощо. Право видавничої діяльності отримали редакції журналів, газет, навчальні й наукові інститути, які вже на початку 90-х склали серйозну конкуренцію державним видавництвам і тим самим порушили існуючу монополію в системі радянського книговидання [4].

У 1989 році в Україні видавництвами державної форми власності було надруковано майже 190 млн пр., що в перерахунку на душу населення становило 3,7 книги. Це найкращий показник вітчизняного книговидання за радянських часів.

Якщо порівнювати випуск книг і брошур російською й українською мовами за роки існування СРСР, то всього було видано 180 440 друк. од. українською мовою, що становить 41,8% загальної кількості виданих книг, а за тиражами 4,6 млн пр. — 67,6%; російською мовою було видано 23 1837 друк. од. — 54%, тиражами 1,97 млн пр. — 29%.

Книговидання радянської України, як і всього Радянського Союзу, ґрунтувалося на ідеологічно витриманих і жорстко планованих принципах. Кількість видавництв було обмежено — основний випуск книг фактично забезпечувало 28 видавництв (26 мали ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 6

4

 

 

республіканський статус), більша частина яких знаходилася в Києві й Харкові [2; 3]. Варто зауважити, що ситуація у книговидавничій справі є надзвичайно суттєвим показником стану країни. Тому що книги в їх розмаїтті — це свого роду "лакмусовий папір" усього буття країни, який закарбовує певним чином усі її сторони і грані; книжкове багатство, без сумніву, породжується рівнем самого життя.

Тематичні плани радянських видавництв формувались на основі "потреб суспільства", виходячи з ідеологічних міркувань. У цих умовах роль видавництв зводилася до редакційного обслуговування підготовки ідеологічно вивіреної множини книжок, що потім друкувалися у "закріплених" друкарнях, проходили цензуру, а потім через державні книготорговельні установи розповсюджувалися великими накладами по всій території Радянського Союзу.

Варто зауважити, що в радянському книговиданні були сектори, де ідеологічний пресинг був поміркованим. Це стосується насамперед видавництв, що спеціалізувалися на випуску наукової, науково-популярної і довідково-енцикло-педичної літератури. Проте не ці книги визначали структуру і політику книговидавничої індустрії. Книги в радянському суспільстві виконували виховну функцію. Інтереси читачів, по суті, ігнорувалися. Попиту споживачів відводилася другорядна роль. Проблеми реалізації книжкової продукції держава повністю брала на себе.

Домінування ідеологічного навантаження в радянському книговиданні призвело до формування парадоксальної ситуації: у країні — лідері світового книговидання — відчувався колосальний дефіцит книги. Найбільш гострий — на художню літературу, особливо детективний жанр, перекладні видання. Цікаві для читача книги масового попиту, що випускалися в обмеженій кількості і розповсюджувалися здебільшого "номенклатурною" мережею, були практично недоступні широкому загалу.

У цих умовах кадрове наповнення видавництв було досить специфічним. При високому професійному рівні редакційного персоналу, який забезпечував додрукарську підготовку книги, керівний склад — менеджери — був зорієнтований передусім на забезпечення ідеологічної складової змісту книг і виконання доведених "згори" планових показників книговиробництва, розписаних на багато років наперед.

На межі 1990 років радянське книговидання України було консервативним — жорстко регламентована і фрагментована система була нездатна до внутрішньої трансформації, що відповідала б вимогам нового часу. Вмонтовані в радянську систему книговидання ідеологічні обмеження потрібно було ліквідувати, а менеджмент удосконалити чи змінити.

У 1990 році на території Радянського Союзу функціонувало 274 видавництва, в тому числі на території України — 28 підприємств, що випускали 10,3% книг і брошур за назвами із загальної кількості назв видань (табл. 1) [4].

Таблиця 1

Видавництва союзних республік у загальному випуску книг і брошур у СРСР на 1990 рік Видавництва

Кількість

видавництв

Частка в загальному випуску видавництвами книг і брошур за назвами, %

Центральні

68

47,8

РРФСР

65

16,8

Української РСР

28

10,3

Латвійської РСР

19

1,5

Узбецької РСР

13

4,2

Грузинської РСР

12

3,2

Білоруської РСР

11

3,2

Вірменської РСР

10

1,8

Казахської РСР

10

2,7

Литовської РСР

10

Азербайджанської РСР

9

1,4

Молдавської РСР

8

2,1

Киргизької РСР

6

1,2

Естонської РСР

6

1,4

Таджицької РСР

5

1,3

Туркменської РСР

4

1,0

 

 

 

 

 

 

 

 ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 7

 

 1

 

 УДК 655.4(477)(091)

Анатолій Мураховський,

перший заступник голови

Державного комітету телебачення

і радіомовлення України

Українське книговидання: радянська доба і сьогодення*

* Продовження. Поч. див.: Вісник Книжкової палати. — 2014. — № 6. — С. 9—13.

Розвиток книжкової справи в незалежній Україні 1990-х років

Напередодні відомих подій 1991 року, що зруйнували основи Радянського Союзу і призвели до утворення незалежних держав, частка України у загальносоюзному обсязі виданих книжок наближалася до 40%. Тобто, Україна посідала одне з провідних місць серед колишніх союзних республік та країн Східної Європи з видання книжок.

На 1989 рік в Україні нараховувалося 26 державних видавництв, які здебільшого забезпечували потреби населення у книжковій продукції. У перерахунку на одного громадянина це становило 3,6 книги. Незважаючи на значні обсяги виробництва книг, існував гострий дефіцит багатьох видів літератури.

На початку 90-х років сучасне українське книгови-дання зароджувалось в умовах розвалу радянської еконо-міки та непідготовленої до змін радянської системи книго-видання.

Принциповим етапом для подальшого розвитку книго-видання України став ухвалений у 1990 році Закон "Про пресу та інші засоби масової інформації", яким було ліквідовано інститут цензури, знято ідеологічні обмеження, створено базові передумови для організації книговидання за новими ринковими принципами. Економічні основи нового книговидання було закладено дещо раніше — Законом "Про кооперацію в СРСР" 1988 року. Тобто у 1987—1990 роках зародились основи недержавної книговидавничої системи, орієнтованої на запити масового книгоспоживача.

Проте, незважаючи на певну позитивну роль, ці заходи носили половинчастий характер, зберігши підконтрольну КПРС командно-адміністративну основу книговидання. Вітчизняна книговидавнича галузь перебувала в кризовому стані. Багато із намічених заходів не було втілено в життя, що загалом негативно позначалося на подальшому станов-ленні українського книговидання та книгорозповсюдження.

З отриманням видавництвами самостійності адмі-ністративний розпорядчий центр поступово став не-потрібним. До основних функцій Держкомвидаву входило вивчення читацьких запитів і розроблення відповідної державної видавничої політики. У серпні 1990 року Державний комітет Української РСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі перейменовано у Державний комітет Української РСР по пресі (після проголошення Незалежності — Державний комітет України по пресі).

Внаслідок формування ринкової економіки склалися умови, що забезпечували можливість реалізації основних її принципів: свободи підприємництва, конкуренції, вста-новлення цін відповідно до кон'юнктури ринку, оплати праці за результатами діяльності підприємств. Настала епоха конкуренції, в якій виживали і розвивалися фірми, що добре обізнані з читацькими потребами і правильно реалізують їх у підприємницькій політиці.

© Мураховський А., 2014

У ринковій економіці по-новому виявляються супе-речності, обумовлені характером книги: з одного боку — це явище культури, носій інтелектуально-духовного багатства суспільства, з іншого, книга — це комерційний товар. Бажання підприємств випускати та продавати тільки прибуткові книги призводить, особливо в умовах складного процесу становлення ринкових відносин, до зниження обсягу суспільно значущих, які не дають швидкого й високого прибутку.

Після відміни цензурних обмежень книжковий дефіцит радянського періоду та дешевизна поліграфічних матеріалів і послуг призвели до різкого піднесення книговиробництва. Масовим накладом видавали раніше заборонені книги. Успіху можна було досягти простим передруком дефі-цитних видань, що не вимагало значних коштів, часу та кваліфікованої праці. Видавничою справою і книжковою торгівлею зайнялись непрофільні організації, державні установи та підприємства "обросли" множиною коопера-тивів. Інший шлях формування підприємницької діяльності в книжковому секторі — оренда державного підприємства з правом викупу — для книжкової справи було закрито.

В умовах надцентралізації, численних заборон і обмежень, які союзна командно-адміністративна система встановила у видавничій справі, абсолютна більшість вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, бібліотек, музеїв була позбавлена права самостійного випуску навчальних і наукових видань. Реалізуючи положення Декларації про державний суверенітет України щодо самостійності у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку, Державний комітет по пресі України наказом у жовтні 1991 року скасував систему обмежень на випуск вищими навчальними закладами, науково-дослідними установами, бібліотеками, музеями України наукових і навчальних видань, відновив право самостійного, за власними видавничими програмами випуску видань відповідно до роду діяльності.

У 1991 році державні видавництва і книготорговельні організації отримали право застосовувати вільну торговельну націнку. Зростала роздрібна ціна на книги, знижувались обсяги накладів і кількість назв, зумовлені зростанням цін на папір, поліграфічні матеріали та послуги. До того ж левова частка доходів від реалізації книг ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 7

2

 

 

різноманітної тематики на українському ринку належала російським підприємствам.

У зазначений період Книжковою палатою України (за даними доставлених обов'язкових примірників) зареєстро-вано понад 220 нових видавництв. Фактично існувало дві групи видавництв: державні та кооперативні (малі під-приємства, спільні підприємства, редакційно-видавничі кооперативи тощо). Активно займались видавничою діяльністю на початку 1990 років малі підприємства "Борисфен", "Абрис", спільне підприємство "Фолио", редакційно-видавничий кооператив "Золотые ворота" та багато інших.

Так, у 1991 році було надруковано 5855 назв книг і брошур загальним накладом 136 415,9 тис. пр., з них 32 видавництвами з державною формою власності — 3037 книг і брошур (51,9%) накладом 108 881,9 (79,8%).

За тематичними розділами випуск книг виглядав так:

 технічна література — 23,6% (наклад — 5,1%);

 політична та соціально-економічна література — 16,6% (8,6%);

 художня література — 14,6% (24,9%);

 література з освіти — 9,1% (21,9%);

 природничо-наукова література — 11,9% (1,1%);

 дитяча література — 5,2% (28,4%).

 

Дані свідчать, що в 1991 році художня і дитяча література видавалася досить великими накладами і становила більше половини (53,3%) усіх видань. Жанровий спектр і тематична своєрідність книжок так званих комерційних видавництв не відрізнялися різноманітністю — детективи, жіночі романи, фантастика. Великими накладами перевидавалися раніше дефіцитні дитячі книжки і перекладні детективи.

На жаль, офіційну статистику випуску книг і брошур тих років варто сприймати як орієнтовну й приблизну. Видавці й поліграфісти часто порушували Закон "Про обов'язковий примірник документів", а більшість нових видавців про нього взагалі не чули, тому чимало видань не відображено в державній статистиці книговидання.

Проголошення незалежності України, процеси поділу союзного майна, формування законодавчої бази власної економіки на нових засадах і органів управління нею, значне зменшення бюджетної підтримки, гіперінфляція не могли не позначитись і на стані національного книговидання. Цей період (особливо 1992—1994 роки) відзначається суттєвим зменшенням показників книговидання в Україні як за кількістю назв, так і за тиражами.

Незважаючи на інфляцію, завдяки високій нормі прибутковості, що сягала декілька сотень відсотків, швидкій ліквідності комерційних видань, "тіньовий" книжковий бізнес розквітав. У його основі були державні ціни на поліграфію і матеріали, можливість встановлювати комер-ційні ціни на продукцію при значному попиті на книгу.

На книжковий ринок 1990-х років негативно вплинуло скорочення попиту внаслідок різкого падіння реальних доходів населення, значного зростання цін на продукцію виробничого і споживчого призначення. Уряд України змушений був відмінити державне регулювання цін на більшість товарів і прискорити приватизацію.

Визначальним рушієм розвитку книжкової справи в Україні був процес приватизації підприємств. Серед основ-них правових актів, що його регулювали, слід назвати закони України: "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 року, "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 6 березня 1992 року.

Процес згортання діяльності державних видавництв значною мірою спричинила ліквідація книготорговельного об'єднання "Укркнига" (1992), а разом із ним і централізованої мережі книжкової торгівлі в Україні. Сподівання, що книжкові магазини, перетворившись на підприємства колективної та приватної форм власності, зазнають економічного піднесення, не виправдалися. Більшість провідних книгарень, розташованих за радянських часів на центральних вулицях міст, впродовж одного-двох років перетворилися на ресторани, кав'ярні, магазини одягу та взуття. Важкі наслідки для книжкової справи мала ліквідація державної оптової торгівлі, яка відібрала у виробників книг головний канал розповсюдження, що відчувається й донині.

У таких умовах важливою була політика державного протекціонізму щодо культури і книжкової справи як її складової. Вона почала проводитися у лютому 1992 року з ухваленням Закону України "Про оподаткування доходів підприємств і організацій". При визначенні пільг до обсягу виробництва входила література, видана українською мовою (книги, ноти та образотворча продукція), а також ці видання для національних меншин тиражем до 5 тис. примірників і підручники ― до 10 тис. примірників.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про податок на добавлену вартість" у грудні 1992 року звільнено від податку на добавлену вартість дитячі журнали і газети, пізніше у квітні 1993 ― учнівські зошити та підручники.

Ескалація економічних проблем, породжених стрімким підвищенням цін на всі види ресурсів, незадовільним станом матеріально-технічного забезпечення, ускладненням про-цесу платежів, орієнтувала роботу видавництв, виробничих об'єднань, підприємств і організацій на подолання не-гативних явищ в їх діяльності, пов'язаних насамперед зі зменшенням обсягів випуску продукції та змінами у тема-тичній структурі видань, на пошуки коштів для розвитку виробничої сфери, соціального захисту працівників.

В умовах жорсткої конкуренції з боку новостворених видавничих комерційних структур більшість державних видавництв з великими труднощами вирішували питання забезпечення папером, іншими матеріальними ресурсами, підтримуючи фінансовий план здебільшого за рахунок власної ініціативи і підприємницької діяльності.

Через відсутність обігових коштів, труднощі з конвертуванням карбованців у рублі та інші причини державне замовлення на випуск навчальних посібників та програм, видань для дітей, літературно-художніх творів і інших видань виконано видавництвами загалом лише на 38%.

Водночас видавці України, використовуючи наявний інтелектуальний і науковий потенціал, настійно і цілеспрямовано дбали про випуск суспільно значущих видань, підвищення ролі видавничої справи у процесі державотворення та духовного відродження народу.

Серйозні перешкоди виникли з реалізацією продукції видавництв, оскільки відбулися зміни у споживацькому попиті, а наявна система розповсюдження видань не відповідала вимогам ринкових відносин. Інфляційні процеси призвели до уповільнення обігу грошових коштів, а отже, погіршився фінансовий стан видавництв. Так, дебіторська заборгованість за відвантажені товари і надані послуги зросла за 1992 рік у 65 разів і становила 8,8 млрд крб. Вартість готової продукції на складах наприкінці року була 1668 млн крб проти 23 млн крб на початок року (зросла майже в 73 рази). Такий стан свідчить, що існувала проблема реалізації виготовленої продукції через традиційну мережу книжкових баз і магазинів, що ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 7

3

 

 

фінансово вже були неспроможні здійснювати закупівлю і зберігання літератури.

Брак стабільних замовлень на видання змусив видавництва зберігати частину виготовлених тиражів на складах, що створило додаткові фінансові труднощі. За цих умов постала проблема пошуку нових шляхів вивчення попиту і розповсюдження видань, яка відповідала б тогочасним умовам.

Через високі процентні ставки видавництва майже не користувалися короткостроковими кредитами банків. На розрахункових рахунках не завжди були належні кошти, що призводило до несвоєчасної виплати заробітної плати працівникам і погашення заборгованості по платежах.

Рівень використання виробничих потужностей з виго-товлення книжково-журнальної продукції знизився до 56%.

Викликало серйозне занепокоєння швидке старіння активної частини основних виробничих фондів полі-графічного виробництва. Через неспроможність підприємств оновлювати технологічне устаткування рівень його зношеності у 1993 році підвищився до 62,3% проти 56,5 у 1992 році.

Недостатнє фінансування і матеріально-технічне забезпечення призвели до того, що у 1992 році державний контракт на випуск друкованої продукції видавництвами Комітету виконано лише на 55%. Особливо загрозливе становище склалося з випуском шкільних підручників. З вересня 1993 року фінансування не здійснювалось і робота припинилась.

У травні 1993 року утворено Державний комітет України у справах видавництв, поліграфії та книго-розповсюдження, що став правонаступником Державного комітету України по пресі. З січня 1995 — Міністерство України у справах преси та інформації.

На початку 1995 року різко змінилась кон'юнктура ринку. Вартість паперу і поліграфічні витрати значно зросли, і відповідно різко подорожчали книги і брошури. За державним контрактом видавництвами, через недостатнє фінансування, в 1995 році випущено 85,9% планового обсягу.

Такий стан здебільшого був зумовлений як обме-женими коштами на випуск видавничої продукції для державних потреб, так і браком сировини та матеріалів, а також валюти для оплати їх поставок.

Потреба в законі про видавничу справу особливо гостро відчувалася в умовах становлення ринкової інфраструктури. Адже неможливо було назвати навіть точну кількість видавничих організацій, різноманітних акціонер-них товариств, малих підприємств, які випускали книги. Хоча саме їхня друкована продукція суттєво впливала на співвідношення україномовних і російськомовних видань, на деформацію структури видавничого випуску.

Мінпресінформу України не вдалося повною мірою охопити питання, пов'язані зі значним скороченням випуску книг соціальної та культурно-освітньої тематики, які не давали швидкої економічної віддачі, а тому залишалися за межами інтересів недержавних видавничих організацій, яких стало майже в 12 разів більше, ніж у 1990 році. Незважаючи на таке бурхливе зростання суб'єктів видав-ничої діяльності, кількість випущених протягом 1995 року книжок не збільшилась, а навпаки — зменшилась більш як вдвічі (за накладами). В Україні тоді на душу населення припадало всього 1,33 примірника книг, з них українською мовою — 0,6 примірника. Ще одна негативна тенденція, породжена стихією перехідного періоду, — значне скорочення випуску видань українською мовою, про що так гостро говорилося під час зустрічей Президента та Прем'єр-міністра України з представниками творчих спілок.

Таким чином, починаючи з 1994—1995 років, ситуацію на книжковому ринку визначали приватні видавництва. Так, у 1995 році з 6109 назв видань тільки 1299 (21,2%) було надруковано державними видавництвами. Інша ситуація склалася з накладами: із 68 156 тис. пр. наклади державних видавництв становили 35 854,4 тис. пр. (52,6%). Слід додати, що наклади державних видавництв зросли за рахунок літератури з освіти (підручників), виданої у кількості 736 др. од. тиражем 32 285 тис. пр., що становило 47% загальної кількості накладу.

Щоб точніше охарактеризувати книжкову продукцію України періоду зародження нового книговидання, варто дати його характеристику за мовною ознакою. Так, у 1991 році українською видавалося 1977 назв (33,8% за-гальної кількості др. од.), накладом 73 368,6 тис. пр. (53,8%); російською — 3713 назв (63,4%) накладом 60 105 тис. пр. (44%), тобто за назвами україномовних видань було менше, ніж видань російською мовою, а за накладами навпаки. За п'ять років ситуація змінилася. У 1995 році значно зменшився обсяг російськомовної книги. Так, українською мовою за назвами видано 2855 друк. од. (що становить 46,7% загальної кількості др. од.) накладом 32 054 тис. пр. (47%), а російською — 2343 назви (38,3%) накладом 30 688 тис. пр. (45%).

За короткий строк видавнича справа в Україні перейшла на ринковий шлях розвитку. Кількість суб'єктів видавничої справи невпинно зростала. Якщо в 1991 році 251 видавництво друкувало книги, то в 1995 році їх кількість зросла більш ніж у три рази і досягла 773. Проте говорити про повну перебудову системи було ще рано — по суті, весь цей період видавці заповнювали лакуни книжкового випуску, що перейшов у спадщину від радянської системи.

У 1996 році порівняно з 1990 видання книг в Україні зменшилось: за кількістю назв — на 30% (в абсолютних цифрах — 6074 назви); за накладами — у 3,5 раза (51 млн 777 тис. пр.).

Тривало співіснування залишків радянської видавничої системи, що ототожнювалося з державними видавництвами, і нового приватного книговидання. Так, якщо в 1993 році питома вага продукції недержавних видавництв у загальному книжковому випуску в країні становила за назвами 8%, а за накладами 20%, то вже в 1997 році ці показники були відповідно 51,9 і 61%, а в рейтингах видавництв-лідерів 1997 року приватні видавництва посідали більше половини списку.

До періоду 1995—1996 років можна віднести й установлення "права книготоргівця над видавцем". На перший план поступово виходила проблема продажу, а не виготовлення книг. Торгівці книгами, що недавно купували тиражі для продажу, брали книги "на реалізацію" чи "на обмін". Збільшились терміни повернення коштів, вкладених видавництвами у виробництво книг: від трьох місяців на початку року до півроку і більше. Книга перестала бути дефіцитним і швидколіквідним товаром першої потреби. Жвавими темпами продовжувала розвалюватися державна система книжкової торгівлі — книготорги, особливо в регіонах, переорієнтувались на одержання прибутку не від продажу книг, а від надання в оренду торгових площин. Книги витіснялися з крамниць більш "ліквідним" товаром. Інфляція 1991—1995 років поступово знецінила оборотні кошти державних книготорговельних підприємств, фактично полишивши їх резервів саморозвитку. Саме тоді й розпочалася системна криза у розповсюдженні продукції книжкової галузі.

Видавці мали вчитися торгувати, це стало питанням виживання. Різко зменшилася прибутковість бізнесу, ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 7

4

 

подовження строків обороту коштів змусило видавців перебудувати структури випуску, оптимізувати ціноутво-рення на книги, створити власні (або в партнерстві з іншими) мережі реалізації.

21—22 квітня 1997 року в Києві відбулася міжнародна конференція "Законодавство в світі книги: шляхи реалізації в Україні рекомендацій Ради Європи", що була ініційована й організована Українською асоціацією видавців за підтримки та участі Ради Європи, Книжкової палати України, Асоціації книгорозповсюджувачів України, Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського та Парламентської бібліотеки України.

До числа учасників конференції ввійшли міжнародні експерти Ради Європи, вчені та викладачі, провідні українські видавці, поліграфісти, книгорозповсюджувачі, бібліотекарі. На конференції були присутні депутати Верховної Ради України, працівники Кабінету Міністрів, міністерств і відомств України.

У доповідях і виступах учасники констатували, що в Україні, на відміну від країн ближнього і далекого зарубіжжя, книга позбавлена уваги і підтримки з боку держави. За роки незалежності задекларовано, проте не зроблено реальних кроків з піднесення книговидання і книгорозповсюдження до належного в демократичному суспільстві рівня.

Унаслідок гальмування владою процесу реформування податкової політики у книговидавничій галузі та її законодавчої бази і невідповідності їх існуючим між-народним стандартам:

― у 1996 році було видано лише 0,99 примірника книги на одного громадянина України;

― знизилася до критичної межі кількість освітніх та наукових видань (за назвами і тиражами), що спричинило поглиблення кризи освіти і науки в державі;

― припинилося бюджетне фінансування бібліотек і цільових видавничих проектів, покликаних забезпечити поповнення фондів бібліотек, що стало головною причиною різкого зубожіння останніх і відтак обмеження інфор-мованості населення та зниження його інтелектуального потенціалу;

― упав авторитет країни в очах європейської спільноти, яка почала сприймати Україну як державу, де влада не опікується книгою, освітою, культурою;

― Україна стала джерелом прибутків для видавництв ближнього зарубіжжя, які, використовуючи податковий тиск влади України на власних виробників та протекціоністські закони своїх держав, поставляли до нашої держави значно дешевшу та поліграфічну якіснішу книжкову продукцію;

― виник дефіцит кваліфікованих фахівців, а отже, знизився загальний фаховий рівень видавничої сфери, зросла кількість підприємств, які припинили видання книжок і перепрофілювалися;

― поліграфічні підприємства занепали через значне зменшення замовлень, а також моральне і фізичне старіння обладнання, пов'язане з браком коштів на його модернізацію;

― деградувала книговидавнича, книгорозповсюджу-вальна та бібліотечна системи, що рівнозначно руйнуванню загальнодержавного інформаційного простору;

― стрімко зросла собівартість української книги, внаслідок чого вона стала недоступною пересічному читачеві [4].

 

Виходячи з аналізу кризового стану книговидання і книгорозповсюдження та бібліотечної справи в Україні, учасники конференції дійшли висновку про необхідність рекомендувати органам законодавчої та виконавчої влади в Україні ряд заходів, виконання яких могло різко змінити ситуацію з книговиданням в Україні і зробити галузь прибутковою.

1997 рік для книговидання України був прикметним: ухвалено Закон України "Про видавничу справу", який мав стати фундаментом для книговидавничої діяльності в нових суспільно-економічних умовах. Введення в дію закону вимагало певних зусиль для реалізації його положень, розроблення підзаконних актів, дальшого вироблення заходів щодо підтримки видавничої справи. Пропозиції Мінпресінформу з цих питань частково враховано в Законі України "Про податок на додану вартість", згідно з яким книги вітчизняного виробництва, підручники і навчальні посібники звільнено від оподаткування з продажу.

Того самого року почала реалізовуватися Національна програма випуску суспільно необхідних видань, започаткована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1995 року № 1057. Через несвоєчасне і часткове фінансування реалізація програми розпочалася з другої половини 1997 року. Фактичний її обсяг становив лише 32,6% передбаченого. І все ж було покладено початок важливій справі: випущено ряд актуальних видань для потреб бібліотек, фахівців, для розвитку культури, освіти, науки. Таким чином підтримано й вітчизняного виробника у книговидавничій галузі.

Порівняно з 1989—1990 роками кількість випущених книг у 1997 році зменшилася більш як на третину, а їх тиражі — майже вчетверо. Незважаючи на значне зростання кількості видавничих структур (їх у 1997 році в Україні функціонувало майже 800, з яких 22 державних, решта — видавництва та видавничі організації творчих і наукових організацій, інших форм власності), цей спад продовжувався. Лише протягом 1995—1997 років тираж випущених у країні книжок скоротився на 20%. На одного жителя в Україні випускалося в середньому менше однієї книжки. Для порівняння: в 1996 році в Російській Федерації на одного жителя припадало 3,2 книги, в Німеччині — 12 книг.

Особливу тривогу, як і раніше, викликало становище з випуском книг українською мовою. Їх кількість і тиражі не сягали й половини усіх випущених у країні видань. Майже не друкувалися твори сучасних українських письменників. Так, у 1996 році було видано лише 32 назви книг (у тому числі 2 для дітей), авторами яких є члени Спілки письменників (із них 12 — це книги письменників української діаспори).

Знизилася до критичної межі кількість освітніх і наукових видань (за назвами, тиражами), що поглибило кризу освіти і науки в державі.

Припинилося бюджетне фінансування бібліотек і цільових видавничих проектів. Це стало головною причиною різкого зменшення обсягів бібліотечних фондів, а отже, обмеження інформованості населення, зниження його інтелектуального потенціалу.

Серйозні проблеми виникли в модернізації полігра-фічного комплексу. Державна програма розвитку націо-нального книговидання і преси на період до 2000 року, затверджена 28 лютого 1995 року Указом Президента України, практично не виконувалась. Із 51,2 млн грн і 328,3 млн дол. США, які за Програмою передбачалося виділити централізовано на розвиток видавничо-полігра-фічної бази, протягом перших трьох років було виділено лише 1,5 млн грн (на технічне переоснащення Дніпро-петровської паперової фабрики).

Брак новітнього сучасного поліграфічного обладнання і матеріалів, зниження кількості замовлень на випуск друкованої продукції призвели до того, що потужність вітчизняних поліграфічних підприємств використовувалася ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 7

5

 

на 40—45%, а друкування книжок здійснювалось в інших країнах (Росії, Словаччині, Бельгії та ін.), де якість друку вища, а поліграфічні послуги дешевші, ніж в Україні.

Не менш гострим було питання реалізації книжкової продукції. Прийняття директивних рішень щодо комер-ціалізації підприємств торгівлі без урахування специфіки книжкового ринку призвели до фактичної руйнації налагодженої мережі книгорозповсюдження, яке в Україні до 1990 року здійснювалось здебільшого через мережу систем державної та книжкової торгівлі та "Укроопспілки". Її проводили понад 1200 державних книготорговельних підприємств та 2208 книгарень споживчої кооперації.

На 1 січня 1996 року в Україні діяло близько п'яти тисяч книготорговельних підприємств. Із них: 5 — у загальнодержавній власності (у 1991 році в Україні було 1100 організацій книжкової торгівлі), 2869 — у державній комунальній власності, 220 — на оренді, близько 2000 установ стали приватними.

У процесі приватизації перепрофілюються і взагалі зникають книжкові магазини. Так, у Києві припинили існування спеціалізовані книгарні "Пропагандист", "Перед-платні видання", "Науково-технічна книга", "Сузір'я", "Ноти".

Особливе занепокоєння викликав стан бібліотечних колекторів. До комерціалізації книгорозповсюдження в Україні було 30 бібліотечних колекторів. У Закарпатській, Рівненській, Сумській, Хмельницькій областях, м. Горлівці бібколектори реорганізовані в структурні підрозділи (склади, відділи по комплектуванню бібліотек) при новоутворених книготорговельних організаціях. У Маріу-полі бібліотечний колектор ліквідовано, в шести областях — приватизовано.

Роздержавлення бібліотечних колекторів поставило під загрозу процес поповнення книжкових фондів десятків тисяч бібліотек різних систем і відомств України [6].

Тривожна картина склалася із забезпеченням друко-ваною продукцією сільського населення. В Укоопспілці ліквідовано Управління книжкової торгівлі, в облспо-живспілках та райспоживспілках — відділи книжкової торгівлі. Скоротилась мережа книгарень споживчої коопе-рації — на 01.06.96 до неї входило 503 підприємства.

Значним недоліком книгорозповсюдження в Україні стало припинення міжнародного книгообміну на держав-ному рівні. Міжнародні ярмарки, в яких упродовж останніх років брали участь видавництва України, економічного ефекту від реалізації друкованої продукції ще не давали.

У листопаді 1996 року постановою Кабінету Міністрів України вилучено із переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, 57 об'єктів системи Мінінформу. У листі Президенту України у лютому 1997 року Мінінформ України (назва з лютого 1997) зазначав, що вилучення 57 провідних книжкових, газетно-журнальних видавництв, підприємств поліграфії та книгорозповсюдження із переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, є передчасним, оскільки ще не розроблено концепцію формування національного інформаційного простору, не ухвалено закони України "Про приватизацію об'єктів соціальної сфери" та "Про видавничу справу". Книговидання в Україні вже зазнало значних втрат, коли хвилею малої приватизації було зруйновано розгалужену мережу книгорозпов-сюдження. Враховуючи ці обставини, Мінінформ України вважав за доцільне залишити у державній власності ряд видавництв, поліграфічних та книготорговельних під-приємств, науково-дослідних інститутів та Книжкову палату України — єдиний орган статистики, обліку і збереження всіх видів видань. (Пізніше, Законом України від 7 липня 1999 року № 847-XIV затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, до якого увійшло 49 об'єктів Держкомінформу України (правонаступник Мінінформу), та Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, до якого увійшло 9 об'єктів Держкомінформу України.)

Кризові явища у національній видавничій сфері були зумовлені передусім відсутністю належної уваги і підтримки з боку держави. На жаль, законодавство України розглядає книгу як предмет матеріального виробництва, а не як частину національного культурного надбання, джерело інтелектуального і духовного збагачення. Видавці зазнають великого податкового тиску, не в змозі протистояти монополії підприємств енергетики і теплопостачання, невиправданим вимогам орендодавців.

Книги в Україні не звільнені від податку на додану вартість, як це зроблено в багатьох країнах світу (Аргентині, Бразилії, Ірландії, Англії, Норвегії, Росії та ін.), де введено нульову або знижену ставку на ПДВ. Так, у Росії наприкінці 1995 року було ухвалено Закон "О государственной поддержке средств массовой информации и книгоиздания в Российской Федерации". Цим документом усі суб'єктів видавничої справи було звільнено від податку на прибуток і ПДВ, а також від митних платежів при ввезенні для власних потреб поліграфічних матеріалів, технічного та техно-логічного обладнання, програмних продуктів тощо.

Як зазначав російський дослідник, "до 1996 року російське книговидання не без втрат, але в цілому успішно перебороло першу серйозну кризу. І отут треба віддати належне тодішньому керівництву Російської Федерації (РФ), що підтримало видавців введенням наприкінці 1995 року податкових пільг на ЗМІ. Це був своєчасний і продуманий крок, що згодом виявився в якісному й кількісному зростанні російського книговидання. Так, уже наступного, 1996 року, приріст випуску книжкової продукції становив близько 10 тисяч найменувань. Важливо відзначити, що за весь період дії цих пільг (1996—2001) не було жодного випадку зловживань ними. Тобто пільги діяли "за місцем і ефективно" [4].

Протекціоністські положення цього закону призвели до здешевлення російських книг, які заполонили книжковий ринок України і були джерелом прибутків зарубіжних видавництв. Наслідком стало масове скасування видавцями Росії замовлень на друкування книг українськими поліграфічними підприємствами.

З 1996 року починається неухильне і стрімке згортання українського національного книговидання і, відповідно, стрімке зростання російського книговидання та окупація ним книжкового ринку України. Протягом наступних чотирьох років (1996—1999) російська книга поступово витіснила українських видавців з усіх секторів книжкового ринку України і посіла на ньому панівне становище, окрім одного сектору — освітньої книги для середньої школи. І це не зважаючи на те, що Законом України від 3 квітня 1997 року "Про податок на додану вартість" звільнено від оподаткування операції з продажу (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва; продажу книжок вітчизняного виробництва; продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників.

Прискорив процес згортання книговидання в Україні Закон "Про податок з прибутку" від 1 жовтня 1997 року, який було піддано гострій критиці. Згідно з ним видавець мусить платити податок з прибутку:

— з моменту відвантаження книжкової продукції незалежно від строків розрахунку оптовика за неї; ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 7

6

 

 

— із сум, авансованих замовником видавцеві під видання книги (хоч спеціалістам відомо, що підготовка книги може тривати 7—8 місяців і більше, а авансовані суми покривають витрати на папір та поліграфічні послуги);

— з вартості придбаного видавцем для власних видавничих потреб паперу, оскільки він розглядається не як сировина, а як прибуток підприємства.

Ці дії урядових структур примусили вітчизняних видавців ще більше скоротити тематику і тиражі виготовлюваних книг, а це, відповідно, збільшило на певні відсотки собівартість національної книги, зменшило надходження до бюджету.

За підсумками роботи галузі у 1998 році в річній доповіді Мінінформу України зазначалося, що Міністерство інформації продовжувало реалізацію Національної програми випуску суспільно необхідних видань за державним замовленням. Основною проблемою її виконання є недостатнє бюджетне фінансування — лише 27% перед-баченого.

Улітку 1999 року Міністерство освіти України надало свій гриф і право на видання за власний кошт навчальних посібників кільком московським видавництвам, отже, питання окупації російською книгою сектору освітньої літератури українського книжкового ринку було лише питанням часу.

Загалом за період 1996—1999 років державою було значно урізано бюджетне фінансування видання підручників для загальноосвітніх шкіл. Найбільш показово це можна побачити на такому прикладі. Якщо у 1986—1990 роках щорічні тиражі підручників за бюджетні кошти тільки базового видавництва Міністерства освіти України коливались у межах 40—46 млн підручників, то у 1997—1999 роках видавництвами усіх форм власності їх було надруковано всього близько 28 млн примірників, що становило лише половину річної норми фізичного забезпечення підручниками.

Підводячи підсумки 1999 року, можна констатувати:

— на 90—92% книжковий ринок України було окуповано дешевою російською книгою;

— почалось активне проникнення російських видав-ництв у такий, раніше суто національний, сектор книго-видання, як освітня література;

— в Україні залишилося близько 150 малопотужних видавництв, які разом видали книжок у 1999 років менше, ніж одне московське видавництво "АСТ", яке, до речі, 2000 року видало 21 книгу українською мовою;

— практично згорнуто програму видання шкільних підручників (видавництва власних коштів не мають, а держава неспроможна фінансувати її за рахунок бюджету);

— більшість тиражів 1999 році була в межах від двох до трьох тисяч примірників, а отже, в момент виходу книга перетворювалася на бібліографічну рідкість;

— на одного громадянина припадало 0,25 книги з виданих упродовж 1999 року.

З огляду на реальний стан економіки країни та небажання відповідних керівників урядових структур об'єктивно оцінити майбутні наслідки втрати власної видавничої галузі книговиробники не покладали особливих надій на прийняття у 2000 році заходів, які б змінили на краще стан видавничої справи в Україні.

Однак на кількість і якість книжок, виданих в Україні за той період, це мало вплинуло. Нові видавництва (у своїй більшості), випустивши одну чи дві книжки, згортали діяльність. Хоча слід відзначити, що водночас сформувалася група (близько 200—250 приватних видавництв), яка наполегливо продовжувала займатися книжковим бізнесом, сподіваючись на кращі часи.

У 1999 році планувалось видати 148 назв підручників для вищої школи. Фактично видано 7% запланованого. Забезпечення підручниками середньої школи (за даними Міносвіти) становило:

 основні класи (5—9) — 59%;

 старші класи (10—11) — 34%.

 

На 10 млн українських дітей 1999 року було видано лише 1 млн дитячих книжок.

Таким чином, за ринкових умов відбулося зміщення акцентів. Книга набула функціонального значення і стала товаром, який може і повинен приносити прибуток, проте через недалекоглядну політику уряду потрапив під податковий тиск, внаслідок чого скоротилися кількісні та знизилися якісні показники випущеної продукції. Водночас послабшав інтерес до читання, україномовна література опинилася в умовах жорсткої конкуренції з російською.

Тенденції й темпи занепаду українського націо-нального книговидання свідчать про те, що в Україні на рубежі третього тисячоліття власне українська книга поставлена на межу вимирання. Словом, державна політика у видавничій справі в останні дев'ять років ХХ ст. відзначалася безсистемним, хаотичним характером і не була спрямована на забезпечення розвитку й підтримку національного книговидання.

Список використаної літератури

1. Меженко Ю. Українська книжка часів великої революції / Юр Меженко. — Київ : Укр. наук. ін-т книгознавства, 1928. — 32 с.

2. Сенченко М. І. Українська книга в контексті світового книговидання / М. І. Сенченко, О. В. Афонін. — Київ : Кн. палата України імені Івана Федорова, 2009. — 278 с.

3. Книга и книжное дело в Украинской ССР : сб. док. и материалов, 1941—1984 / АН УССР, Центр. науч. б-ка, Кн. палата им. И. Федорова ; [сост.: Л. И. Гольденберг и др.]. — Київ : Наук. думка, 1986. — 476 с.

4. Ильницкий А. Книгоиздание современной России / А. Иль-ницкий. — Москва : Вагриус, 2002. — 52, [26] с.

5. Шульгіна В. Д. Становлення книжкової культури в Україні та її розвиток у період УНР / Шульгіна Валерія Дмитріївна, Яковлев Олександр Вікторович // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції ХІ культурологічні читання пам'яті Володимира Подкопаєва "Взаємодія культур і збе-реження розмаїття форм культурного самовираження в умовах глобалізації", 28—28 травня 2013 р., Київ / [упоряд.: С. М. Садовенко, З. О. Босик]. — Київ, 2013. — С. 72.

 

6. Рішення колегії Мінпресінформу України "Про стан книго-розповсюдження в Україні та заходи щодо вдосконалення цієї роботи", протокол № 6 п. 3 від 1 липня 1996 року, доповідна записка до колегії // Архів Держкомтелерадіо України.

Далі буде

Надійшла до редакції 24 липня 2014 року

 

 

 

 

 

ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 8

 

 1

 

 –––

УДК 655.4(477)(091)

Анатолій Мураховський,

перший заступник голови

Державного комітету телебачення

і радіомовлення України

Українське книговидання: радянська доба і сьогодення*

© Мураховський А., 2014

* Продовження. Поч. див.: Вісник Книжкової палати. — 2014. — № 6. — С. 9—13 ; № 7. — С. 3—8.

Розвиток книжкової справи в незалежній Україні — перше десятиріччя ХХІ ст.

Указ Президента України "Про деякі питання державної підтримки книговидавничої справи" (№ 816/98 від 23.07.1998) не зміг зупинити обвал книговиробництва. 1999 року в Україні зафіксували рекордно низький показник: було видано 21 млн книжок, що становило 0,4 примірника на одного мешканця. Подолавши кризу 1990-х років, українське книговидання показниками 2001 року засвідчило позитивні зрушення, складалися оптимістичні прогнози, хоча й тоді були побоювання можливих труднощів, обумовлених насамперед нерозвине-ністю книготорговельних мереж.

Указом Президента від 25 липня 2000 року створено Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, який став правонаступником Державного комітету інформаційної політики України, що діяв з серпня 1999 року, та Державного комітету телебачення і радіомовлення України.

На виконання Указу Президента України від 09.11.2000 року № 1217 "Про додаткові заходи щодо державної підтримки національного книговидання і книгорозповсюдження" Держкомінформ України спільно із зацікавленими міністерствами та відомствами розробив Комплексні заходи щодо збільшення обсягів випуску видань українською мовою, популяризації вітчизняної продукції, згідно з яким Національна програма випуску соціально значущих видань на 2001 рік за державним замовленням формувалася переважно на тендерній основі. Національну програму випуску соціально значущих видань 2000 року було профінансовано в повному обсязі у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, що забезпечило виконання програми (бюджетні призначення становили 5,1 млн грн, фактично профінансовано 5,097 млн грн).

2001 року був ухвалений Закон "Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування" (№ 2410-III від 17.05.2001), який зменшував податкове навантаження на книговидавців. Завдяки цьому вже в 2001 році кількість найменувань книжок, виданих в Україні, зросла порівняно з 1999 роком на 69%, тиражі — на 129%. Однак у 2002—2003 роках, незважаючи на зростання кількості назв книг і брошур, спостерігався спад обсягів випуску вітчизняної друкованої продукції: загальний тираж зменшився майже на 2,5 млн та 10 млн примірників відповідно, тобто на одного мешканця у 2003 році припадало 0,8 книги. Недо-фінансування Програми на 52% у 2001 році (за бюджетними призначеннями 13,85 млн грн, фактично профінансовано 6,62 млн грн, тобто 47,8%) призвело до перенесення випуску видань до Національної програми соціально значущих видань 2002 року.

Основний чинник, який усе ще не дозволяв вітчизняному книговиданню вийти з кризового стану, — непомірні податки, що перешкоджали видавництвам формувати хоча б мінімальні обігові кошти.

Складною проблемою у книговидавничій сфері України залишалася реалізація друкованої продукції. Комерціалізація, приватизація підприємств книжкової торгівлі призвели до руйнації налагодженої мережі книгорозповсюдження (наприклад, у столиці України на той період з 90 книгарень залишилося 18). Держкомінформ фактично не впливав на процес реалізації книжкової продукції в Україні й не володів інформацією про стан і обсяги книготоргівлі в регіонах.

Для вирішення питання про створення всеукраїнської мережі книжкової торгівлі відповідно до Указу Президента від 09.11.2000 року № 1217 при Держкомінформі України було сформовано Робочу групу з відповідальних працівників Комітету, Української асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів України, Господарчої асоціації книгорозповсюджувачів України, провідних видавництв, видавничих організацій та книготорговельних підприємств України. Робочою групою було розроблено проект Концепції створення Відкритого акціонерного товариства "Книги України".

Однак керівництво Комітету, більшість майбутніх потенціальних акціонерів — підприємств роздрібної книготорговельної мережі — не підтримали розроблений проект.

Водночас на виконання Указу Президента України обласні та міські державні адміністрації розробили регіональні програми та заходи щодо підтримки вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження, які були затверджені Вінницькою, Запорізькою, Донецькою, Луганською, Львівською, Миколаївською облдержадмі-ністраціями.

Крім того, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 року № 1870 розпочалась корпоратизація 5 державних книготорговельних під-приємств. З її завершенням передбачалось створити ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 8

2

 

 

передумови для вирішення питання щодо об'єднання мережі книготорговельних підприємств України на нових організаційно-правових ринкових засадах.

З метою створення сприятливих умов для розвитку книготорговельної мережі Уряд за ініціативи Держ-комінформу України у жовтні 2003 року затвердив Постанову "Про підтримку діяльності творчих спілок та книговидавничої справи". Органи влади на місцях мали впроваджувати регіональні програми розвитку книгови-дання та книгорозповсюдження, сприяти здійсненню конкретних заходів щодо збереження і розвитку мережі спеціалізованих підприємств.

Податковий тиск та зростання цін на основні по-ліграфічні матеріали негативно вплинули на галузь загалом. Не завжди відповідав вимогам матеріально-технічний рівень поліграфпідприємств. Моральний та фізичний знос основного поліграфічного устаткування становив близько 80—90%. Технічне переоснащення лише державних поліграфічних підприємств потребувало 150 млн грн капіталовкладень.

Загрозливою була ситуація з підприємствами ДАК "Укрвидавполіграфія", утвореної згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.1998 № 1720: 13 з 30 (майже половина) закінчили 2002 рік зі збитками: Державний бюджет України недоотримав 1 млн 892 тис. грн. Падіння прибутковості мало об'єктивні причини: зростання амортвідрахувань, зменшення обсягів замовлень на виготовлення підручників за рахунок бюджетних коштів, збільшення тарифів на тепло та електроенергію, підвищення мінімального рівня заробітної плати тощо.

У складних фінансово-економічних умовах працювали науково-дослідні інститути галузі. У 2001 році на фінансування науки отримано лише 350,2 тис. грн із 603,0 тис. грн, запланованих у Державному бюджеті України, а у 2002 році передбачено тільки 253,0 тис. грн.

Основними причинами такої ситуації були слабо розвинена вітчизняна сировинна база, повільне впро-вадження у виробництво прогресивних технологій, технічно застаріле поліграфічне обладнання, відсутність коштів на придбання нових машин та сучасних матеріалів, низька купівельна спроможність населення, податковий тиск на підприємства видавничо-поліграфічного комплексу.

Для формування довгострокової науково-технічної політики видавничо-поліграфічного комплексу, визначення найдоцільніших шляхів його подальшого вдосконалення, інноваційної націленості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт розроблено і затверджено основні пріоритетні напрями науково-технічного розвитку книговидання та преси до 2010 року. Стратегічними пріоритетами науково-технічного розвитку галузі визнано розроблення і впровадження новітніх технологій на додрукарських, друкарських і післядрукарських процесах поліграфічного виробництва; створення та організація промислового випуску екологічно чистих поліграфічних матеріалів, переважно з вітчизняної сировини; технічне переоснащення галузі, зокрема регіональної поліграфії, на основі налагодження випуску окремих видів поліграфічного устаткування; вдосконалення та широке застосування способів офсетного, флексографічного та цифрового друку. Одним із напрямів розвитку галузевої науки визначено розроблення та організацію виробництва друкарських машин різного ступеня складності та відповідного формного обладнання для технічного переоснащення підприємств місцевої поліграфії.

На виконання Указу Президента України від 31.01.2003 № 54 Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України перейменовано на Державний комітет телебачення та радіомовлення України.

Основні причини занепаду вітчизняного книговидання на рубежі ХХ—ХХІ ст. — відсутність державної політики у видавничій справі та як наслідок — належних економічних умов для розвитку книговидання, найвищі в Європі податки на книгу, недостатнє й суперечливе правове забезпечення видавничої справи та ін. Аби вивести видавничу галузь із кризового стану, необхідно було політичним рішенням переглянути державну податкову політику щодо книговидання та розробити систему інвестицій і пільгових кредитів у галузі культури загалом і у видавничій справі зокрема, спираючись на світовий досвід.

У подальшому була видана низка законодавчих актів Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо поліпшення стану книговидавничої галузі в Україні, зокрема Закон України № 601-IV "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні" від 6 березня 2003 року надавав значні податкові пільги підприємствам книговидавничої галузі та мав вступити в силу з 1 січня 2004 року.

Однак Законом України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (п. 37, стаття 80) дію зазначеного вище Закону на 2004 рік було зупинено. Це призвело до фактичного гальмування у січні того ж року діяльності підприємств книговидавничої галузі, погіршення ситуації на вітчизняному книжковому ринку, не в останню чергу через скорочення випуску україномовної друкованої продукції за тиражними показниками. Якщо у 2002 році випуск книжкових видань українською мовою становив 7879 назв тиражем 30,1 млн пр., то у 2003 році тираж 8730 назв українською мовою становив майже 24 млн пр., що на 6 млн менше, ніж у 2002 році.

Лише 17 червня 2004 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", яким фактично поновила дію Закону України від 6 березня 2003 року № 601-IV. Водночас після прийняття змін до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" статтею 7 (Оподаткування операцій особливого виду) передбачено звільнення від оподаткування прибутку видавництв, видавничих органі-зацій, підприємств поліграфії. Поза увагою Закону знову залишилась одна з найважливіших ланок книговидавничої сфери — книгорозповсюдження.

Одним із важелів підтримки національного книгови-дання був випуск друкованої продукції на умовах дер-жавного замовлення, який Комітет реалізував із 1997 року в рамках випуску друкованої продукції за Програмою соціально значущих видань, а з 2005 року — за програмою під новою назвою "Українська книга".

Упродовж 2002—2004 років відбулося значне збільшення планових обсягів фінансування Програми випуску соціально значущих видань. Так, якщо у 2002 році Державним бюджетом України на реалізацію Програми передбачалось 13,8 млн грн, у 2003 році — 19,0 млн грн, то 2004 року було передбачено державне фінансування на загальну суму 43,6 млн грн. Проте у 2002 році Програма випуску соціально значущих видань була профінансована у сумі 6 млн грн, що становило 43,5% річного обсягу видатків, затвердженого в державному бюджеті, у 2003 — 15 млн грн, ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 8

3

 

 

або 78,9% річного обсягу видатків, у 2004 — 19,8 млн грн, відповідно 45,4%. Загалом у 2002—2004 роках за зазначеною Програмою випущено 552 назви друкованих видань загальним тиражем 2164,5 тис. пр., на загальну суму 40,8 млн грн.

Розподіл літератури, виданої у рамках Програми випуску соціально значущих видань, здійснювався з урахуванням мережі бібліотек Міністерства культури і мистецтв України та Міністерства освіти і науки України, тобто кількості таких бібліотек у певному регіоні. Проте проблема доставки книг до бібліотек також вирішена не повністю, адже передбачена видавництвами сума коштів у розмірі 5% вартості тиражу забезпечувала доставлення літератури лише до головних бібліотек регіонів. На розповсюдження книг серед районних, міських, а також сільських бібліотек коштів не вистачало.

У 2004 році спостерігалося зростання обсягів вітчизняної друкованої продукції, випуск книжкових видань за тиражами збільшився у порівнянні з 2003 роком на 13,34 млн пр. Якщо у 2003 році було видано книг і брошур українською мовою за назвами 8730 тиражем 23 982,7 тис. пр., то у 2004 році за назвами — 9288, тиражем — 35 742,2 тис. пр. Тобто випуск видань українською мовою за тиражами збільшився з 60,8% загального тиражу випущених у 2003 році видань до 67,7% у 2004 році. Намітилась тенденція до зростання обсягів наукових видань, художньої та дитячої літератури як за назвами, так і за тиражами. Таким чином, кількість примірників на одного жителя в Україні у зазначений період становила 1,1 проти 0,8 у 2003 році.

Запровадження пільгового оподаткування позитивно вплинуло на формування книжкового ринку та поліпшення ситуації у вітчизняній видавничій сфері, проте питання задоволення потреб українських громадян у вітчизняній книжковій продукції залишалося невирішеним. Варто зауважити, що тільки московське видавництво "АСТ" ви-дало у 2004 році книжок тиражем 150 млн пр., — утричі більше, ніж усі українські. Російські видавництва відкрили в Україні 22 книжкових магазини, як, наприклад, книгарня "Буква" в Києві, де, як відомо, українська книжка була не в пошані. Далі — більше: за участю російських видавництв в Україні створено закрите акціонерне товариство "Національний підручник" та ЗАТ "Українська видавнича група", що мали на меті підім'яти під себе державне видавництво "Освіта", яке забезпечувало вітчизняні школи підручниками.

Тоді в Україні діяла розгалужена система поліграфічних підприємств різних форм власності (близько 2 тисяч). Переважну більшість книжкових та газетно-журнальних видань друкували на базі спеціалізованих державних підприємств, матеріально-технічний рівень яких не відповідав ринковим вимогам. Вітчизняні поліграфічні підприємства працювали здебільшого на імпортному обладнанні, зношеному на 90%. До того ж ні устаткування, ні запасні частини до нього в Україні не виробляли. Половина поліграфічних підприємств, які експлуатували зношене устаткування, були збитковими. Брак обігових коштів не дозволяв власними силами вирішити питання технічного, технологічного переоснащення, заміни або відновлення засобів виробництва.

Вкрай зношене обладнання не давало змоги полі-графічним підприємствам виробляти конкурентоспроможну продукцію ні за якісними, ні за вартісними показниками, у зв'язку з чим зменшувалась кількість замовників, падали обсяги виробництва. Зазначені підприємства працювали на 30—40% потужності, що призводило до скорочення робочих місць. За роки незалежності на технічне переоснащення галузі книговидання та преси державою не виділялися централізовані капіталовкладення.

Намагання підприємств України власним коштом комплексно вирішити питання переоснащення стикалися з перепонами, оскільки за наявного стану народного господарства відшукати відповіді кошти було практично неможливо. Лише для заміни зношеного поліграфічного устаткування державних видавничо-поліграфічних під-приємств необхідно було близько 100 млн дол.

Відповідно до законодавства України продовжувалася корпоратизація 30 підприємств Держкомтелерадіо (19 полі-графічних підприємств, 2 галузевих науково-дослідних інститути, науково-виробничий центр "Поліном", видав-ництво "Прапор", 5 організацій книгорозповсюдження та 2 постачальницьких підприємства), які перетворено на відкриті акціонерні товариства та передано до сфери управління ДАК "Укрвидавполіграфія". Слід зазначити, що до Компанії увійшли державні поліграфічні підприємства галузі, які були основними виконавцями державного замовлення на випуск друкованої продукції.

Проте діяльність ДАК "Укрвидавполіграфія" не забезпечила досягнення поставленої мети, задля якої вона була створена, зокрема щодо підвищення ефективності державного управління в системі видавничої підготовки, поліграфічного виконання і розповсюдження друкованої продукції. Здійснення єдиної технічної політики, організація та координація робіт, пов'язаних з виробництвом і впровадженням нової техніки, розробленням і за-стосуванням передових технологій у цій сфері не були реалізовані.

Держкомтелерадіо України звернувся до Кабінету Міністрів України з пропозицією ухвалити відповідні урядові рішення щодо доцільності подальшого функ-ціонування ДАК "Укрвидавполіграфія" та передачі повно-важень Компанії з управління корпоративними правами Держкомтелерадіо України.

Список використаної літератури

1. Меженко Ю. Українська книжка часів великої революції / Юр Меженко. — Київ : Укр. наук. ін-т книгознавства, 1928. — 32 с.

2. Сенченко М. І. Українська книга в контексті світового книговидання / М. І. Сенченко, О. В. Афонін. — Київ : Кн. палата України імені Івана Федорова, 2009. — 278 с.

3. Книга и книжное дело в Украинской ССР : сб. док. и материалов, 1941—1984 / АН УССР, Центр. науч. б-ка, Кн. палата им. И. Федорова ; [сост.: Л. И. Гольденберг и др.]. — Київ : Наук. думка, 1986. — 476 с.

4. Ильницкий А. Книгоиздание современной России / А. Иль-ницкий. — Москва : Вагриус, 2002. — 52, [26] с.

5. Шульгіна В. Д. Становлення книжкової культури в Україні та її розвиток у період УНР / Шульгіна Валерія Дмитріївна, Яковлев Олександр Вікторович // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції ХІ культурологічні читання пам'яті Володимира Подкопаєва "Взаємодія культур і збе-реження розмаїття форм культурного самовираження в умовах глобалізації", 28—28 травня 2013 р., Київ / [упоряд.: С. М. Са-довенко, З. О. Босик]. — Київ, 2013. — С. 72.

 

6. Друк України стат. зб. за ... рік : [щорічник] / Держ. наук. установа "Книжкова палата України імені Івана Федорова". — Київ : Кн. палата України, 1999— .

Далі буде

Надійшла до редакції 27 липня 2014 року

 

 

ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 9  

 УДК 655.4(477)(091)

Анатолій Мураховський,

перший заступник голови

Державного комітету телебачення

і радіомовлення України

Українське книговидання: радянська доба і сьогодення*

© Мураховський А., 2014

* Продовження. Поч. див.: Вісник Книжкової палати. — 2014. — № 6. — С. 9—13; № 7. — С. 3—8; № 8. — С. 3—5.

 

 

Незважаючи на відчутну позитивну динаміку (у 2005 році кількість назв зросла на 6%, тиражі — на 2,4%, на одного мешканця припадало 1,15 книги), на колегії Держкомтелерадіо "Про проблеми і перспективи розвитку видавничої справи в Україні" від 23 червня 2005 року зазначено, що стан справ у вітчизняній видавничій справі залишався незадовільним. Основними причинами були:

 

відсутність цілісного управління стратегічно важ-ливою галуззю, що унеможливлювало проведення єдиної державної політики у цій сфері;

 

відсутність єдиної мережі книгорозповсюдження, орієнтованої на вітчизняний ринок;

 

незадовільний стан технічного обладнання полігра-фічних підприємств, повільне впровадження у виробництво новітніх технологій, що ставило під загрозу подальший розвиток галузі;

 

незабезпеченість відповідними кадрами під-приємств видавничої сфери України;

 

монопольне становище іноземної друкованої про-дукції на вітчизняному ринку книговидання і книгороз-повсюдження (майже 95%), що загрожувало втратою вітчизняної книговидавничої галузі.

 

З 2006 року в книговидавничій справі в Україні відбулися суттєві позитивні зрушення. У березні підписано Указ Президента України "Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи в Україні". На його виконання створено і затверджено склад Міжвідомчої комісії з питань сприяння розвитку вітчизняного книговидання та книго-розповсюдження. Затверджено "План заходів щодо створення сприятливих умов для підтримки української книговидавничої справи та читання", яким, зокрема, передбачалося удосконалити законодавство, що регламентує діяльність суб'єктів видавничої справи, продовжити дію пільг у книговидавничій сфері, вивчити питання щодо приєднання до угод про ввезення матеріалів освітнього, наукового та культурного характеру, реалізацію комплексу заходів з популяризації книги.

У жовтні 2006 року постановою Кабінету Міністрів України Державному комітетові телебачення і радіомов-лення передано повноваження з управління корпоративними правами держави щодо ДАК "Укрвидавполіграфія", не допущено приватизацію підприємств компанії. Зросли обсяги замовлень російських книговидавців, які викону-вались на базі українських поліграфічних підприємств. Зокрема, ДАК "Укрвидавполіграфія" приймала замовлення на друкування книжок від потужних російських видавництв "Махаон", "ЕКСМО", "Вече", "Алгоритм", "Яуза". Проте у липні 2010 року Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Фонду державного майна стосовно передачі Міністерству освіти і науки повноважень з управління корпоративними правами держави щодо ДАК "Укрвидав-поліграфія".

Зберігалася позитивна динаміка розвитку книговидав-ничої галузі. Хоча і не суттєво, але збільшувалися кількість назв та тиражі книжкової продукції.

Водночас непокоїв стан національного книговидання та подальша доля української книги. Наявність на україн-ському книжковому ринку значної кількості імпортованої друкованої продукції та відсутність достатньої кількості україномовної літератури викликали тривогу. З українського книжкового ринку наполегливо витіснялась вітчизняна продукція. Відсутність злагодженої протекціоністської полі-тики всіх органів державної влади та місцевого самовряду-вання, спрямованої на сприяння діяльності суб'єктів книго-видавничої справи в регіонах країни, спричинила виселення видавництв та книгарень із будівель, в яких вони розміщувалися впродовж десятків років, що призвело до значного скорочення мережі підприємств книгорозпов-сюдження. Зокрема, лише у столиці закрито спеціалізовані книжкові магазини "Поезія", "Мистецтво", "Передплатні видання", "Пропагандист", "Світогляд", "Спортивна книга", "Зміна", "Ноти", "Книга-поштою", "Технічна книга", "Книж-ковий світ", які ще донедавна були осередками культури. Не було пролонговано договори оренди з державним спеціа-лізованим видавництвом "Мистецтво" та видавництвом "Обереги", редакцією журналу "Радуга". В скрутному стано-вищі опинилось державне спеціалізоване видавництво "Урожай". Мала місце заборгованість із заробітної плати серед деяких державних підприємств, безпосередньо підпорядкованих Комітету. Стало очевидним, що досягнуті успіхи можуть бути перекреслені, якщо не буде реалізо-вуватись політика державного протекціонізму в книгови-давничій галузі.

Задля збереження та примноження духовного і культурного надбання українського народу, створення сприятливих умов для видання та популяризації вітчизняної ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 9 2

 

книги Указом Президента України у 2007 році в нашій державі проведено Рік української книги. Країна вперше за роки незалежності визнана як книжкова та запрошена Почесним гостем двох престижних міжнародних книжкових виставок-ярмарків — XIV Мінської та 52-ї Варшавської. На виконання плану заходів, присвячених Року української книги, як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях, проведено низку презентацій, тематичних круглих столів, різноманітних конкурсів, тижнів української книги, фонди бібліотек поповнювались книжковими виданнями й періодикою, у ЗМІ започатковано тематичні рубрики і передачі. Так, Національна телекомпанія створила щотиж-неву передачу "Книга. uа", де аналізувався книжковий ринок України, його літературні процеси, відбувались презентації нових книг і авторів.

Законодавча підтримка зумовила покращення ситуації в книговидавничій галузі. Так, за результатами 2007 року видано значно більшу кількість книжок порівняно з іншими роками — у середньому по 1,21 на українця (було випущено 17 987 назв книг і брошур тиражем 56,1 млн пр.). На 25% зросли доходи і прибуток ДАК "Укрвидавполіграфія". У 12 разів збільшились капітальні інвестиції, спрямовані на модернізацію підприємств. Вперше за багато років державні типографії оснащено новітніми друкарськими машинами.

2008 рік став рекордним в історії вітчизняного книговидання за кількістю випущених назв. Книг і брошур видано 24 040 назв тиражем 58,158 млн пр., що становило 1,26 пр. на одного мешканця — це найкращий показник з 1993 року.

У порівнянні з 1991 роком у 2008 кількість назв зросла у 4,1 раза, проте тиражі зменшилися у 2,3 раза, зокрема:

 

наукові видання — кількість назв зросла у 2,6 раза, тиражі зменшилися у 1,58 раза;

 

навчальні і методичні — кількість назв зросла у 5,7 раза, тиражі зменшилися у 1,28 раза;

 

літературно-художні — кількість назв зросла у 4,6 раза, тиражі зменшилися у 3,23 раза;

 

дитяча література — кількість назв зросла у 5,55 раза, тиражі зменшилися у 6 разів;

 

довідкові — кількість назв зросла у 3,5 раза, тиражі зменшилися у 2,2 раза.

 

Прийняття Урядом у 2008 році низки нормативно-правових актів, зокрема Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про вимоги щодо функціонування об'єктів роздрібної торгівлі книжковою продукцією", зобов'язало органи виконавчої влади вжити системних заходів щодо розбудови книготорговельної мережі та популяризації книги як важливої складової формування інтелектуального і культурного рівня суспільства. Розпорядження регламенту-вало співвідношення кількості приміщень, розміри площі об'єктів книготоргівлі, що перебувають у державній або комунальній власності, до чисельності населення. У подаль-шому видавці та книгорозповсюджувачі дістали переважне право без конкурсу отримувати приміщення в оренду, що також сприяло збільшенню кількості книжкових магазинів та кіосків.

Для забезпечення подальшого розвитку вітчизняного книжкового ринку, зміцнення позицій національних виробників друкованої продукції Верховна Рада України у вересні 2008 року ухвалила Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки книговидавничої справи в Україні", що продовжив пільги для суб'єктів книговидавничої справи до 2015 року. На підвищення рівня культурної компетентності українського суспільства, створення потужної системи інформування про вітчизняну книжкову продукцію та умов для розвитку вітчизняної книговидавничої галузі, збільшен-ня читацької активності були спрямовані затверджені Урядом у вересні 2008 "Концепція Державної цільової програми популяризації вітчизняної книговидавничої про-дукції на 2009—2012 роки", у вересні 2009 — "Концепція Державної цільової програми підтримки та розвитку читання на період до 2015 року", у квітні 2013 — "Концепція Державної цільової національно-культурної програми популяризації вітчизняної видавничої продукції та читання на 2014—2018 роки". Проте виконання цих програм було достроково припинено через рішення щодо економії бюджетних коштів та оптимізації державних цільових програм і національних проектів.

Збереження мережі закладів культури, зокрема видав-ництв і книгарень, було передбачено Указом Президента України "Про деякі невідкладні заходи щодо підтримки культури та духовності в Україні" від 12.01.09 № 6/2009. Розвитку вітчизняної книговидавничої справи, створенню сприятливих умов для друкованих засобів масової інфор-мації, закладів культури, суб'єктів господарювання, що спеціалізуються на виданні, виготовленні та розпов-сюдженні книговидавничої продукції, сприяла Постанова Верховної Ради України "Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження", видана у квітні 2009 року. Прийнятий у 2010 році Закон України "Про посилення захисту майна редакцій засобів масової інформації, видавництв, книгарень, підприємств книгороз-повсюдження, творчих спілок" спрямовано на запобігання зловживанню та порушенням при відчуженні нерухомого майна, виселенню редакцій засобів масової інформації, друкарень, видавництв, книгарень, підприємств книгороз-повсюдження, творчих спілок з приміщень, якими вони користуються.

Але відчутних зрушень не відбулося: у 2009—2010 рр. показники випуску книжкової продукції порівняно з 2008 роком знизилися.

У 2009 році в Україні видано 22 491 назв книжок і брошур загальним тиражем 48 514,4 тис. пр., що становило проти аналогічного періоду 2008 року за назвами 93,6%, за тиражами — 83,4%, у тому числі українською мовою вийшло 14 797 назв, або 65,8% загальної кількості назв книг, тиражем 27 527 тис. пр., або 56,7% загального тиражу. Це близько 1 примірника на українця. Для порівняння — в Росії на 1 мешканця припадає 4—5 примірників книг, у Білорусі 6—7, в країнах Євросоюзу він коливається в межах 5—8. Тобто порівняно з аналогічними даними 2008 року в 2009 спостерігалося зменшення темпів випуску видань на 1549 друк. од., тиражів — на 9643,7 тис. пр. Українською мовою за назвами випущено менше на 1620 друк. од., тиражі знизились на 5079,1 тис. пр. Загалом сумарний середній відсоток зменшення кількості видань за назвами протягом 2009 року становив 19,26%, а середніх накладів по ринковому сектору видавничої галузі — 17,1%.

Скорочення кількості книжкових видань як за назвами, так і за тиражами передусім пов'язано з наслідками фінансово-економічної кризи в Україні, недостатнім рівнем виконання нормативно-правових актів та неналежним рівнем фінансового забезпечення галузі.

У 2011 році спостерігалось невелике зростання ви-пуску книжкової продукції як за назвами, так і за тиражами. У 2013 ці показники перевищили навіть дані 2008 року: випущено 26 323 назви тиражем 69 млн 575 тис. пр., що становило до 2008 року 109,5% за кількістю назв та 119,6% за тиражем, тобто 1,53 книги на одного мешканця України. Забезпечили виконання таких показників 1655 із 4283 суб'єктів видавничої діяльності, внесених до Державного реєстру ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 9 3

видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції. При цьому частка державного сектору віт-чизняного книговидання у 2013 становила 28,4% за назвами та 4,8% за тиражами, у 2008 році — 30,5% за назвами та 11,3% за тиражами, у 2002 році — 37,3% та 25,2% відповідно. Очевидно, що обсяг продукції видавництв і видавничих організацій з державною формою власності мав тенденцію до скорочення.

Порівнюючи 2008 рік з 2013, відзначимо, що випуск книг і брошур за цільовим призначенням був таким:

 

наукові видання — кількість назв зросла у 1,47 раза, тиражі зменшились в 1,01 раза;

 

навчальні та методичні — кількість назв зали-шилася майже на рівні 2008 року, тиражі зросли в 1,48 раза;

 

літературно-художні — кількість назв зросла в 1,03 раза, тиражі зменшилися в 1,1 раза;

 

дитяча література — кількість назв зросла в 1,38 раза, тиражі — у 1,04 раза;

 

довідкові — кількість назв зменшилася в 1,57 раза, тиражі — в 2,07 раза.

 

Покращення показників випуску книжкових видань відбулося здебільшого за рахунок збільшення обсягів випуску підручників. При цьому зростання кількості видань на одного мешканця України відбулось не тільки завдяки нарощуванню тиражів, а й внаслідок природного зменшення чисельності населення України, яке згідно з даними Державної служби статистики з 2008 року скоротилося на 717,5 тис., а за останні 10 років — майже на 2,5 млн.

Не могли задовольнити суспільство і наклади книжкової продукції: упродовж 10 років від 50 до 58% назв у загальному випуску займали видання тиражем до 500 пр.

За роки незалежності чимало позитивних зрушень відбулося у багатьох напрямах реалізації Закону України про мови та відповідних Державних програм. Починаючи з 1991 року, в книговидавничій справі України поступово стала поліпшуватися мовна ситуація. Якщо у 1992 році питома вага україномовних книг становила близько 31,6% за кількістю назв і 35,5% за тиражами, то через 10 років їх частка була 63% як за назвами, так і за тиражами, у 2013 — 62% і 54,5% відповідно. Загалом частка україномовних ти-ражів коливалася в 1990-х роках від 35 до 53% і в 2000-х — від 50 до 67%.

Разом з тим непокоїть той факт, що абсолютна кількість книг у натуральному вираженні, зокрема українською мовою, була надто мала і не могла задовольнити культурно-освітніх потреб багатомільйонного народу України. Якщо у 1992 році на 1 мешканця країни було випущено в середньому 2,5 книги, з них українською мовою — 0,9, то у 2002 відповідно — 1,0 та 0,6; у 2008 — 1,26 та 0,7; у 2013 — 1,5 та 0,8 книги. Це, як зазначалось, пояснюється економічними умовами ринку, експансією російськомовних видань, відсутністю чіткого механізму підтримки вітчиз-няних книг.

Держкомтелерадіо України сприяє збільшенню кіль-кості та накладів видань художніх творів національної та світової класики, науково-популярної, технічної, довідкової літератури українською мовою для різних вікових груп населення, створено нове покоління підручників україн-ською мовою для навчальних закладів. Постійно зростає кількість словників, що видаються за Програмою випуску соціально значущих видань та програмою "Українська книга".

Більшість державних видавництв сфери управління Держкомтелерадіо України перебувають у складній фінан-сово-економічній ситуації, про що свідчать основні показ-ники їх діяльності. За даними Книжкової палати України, у 2013 році видавництвами випущено 296 назв тиражем 398,8 тис. пр., що у порівнянні з 2008 роком становить 79% за назвами і 35,5% за тиражами. Проти 2009 — це відповідно 126% та 47%, 2010 — 89% та 66%, 2011 — 81% та 65%, 2012 — 83% та 92%.

На виконання рішення колегії Держкомтелерадіо України від 29 вересня 2011 року № 10/44 "Про роботу державних видавництв за період з 2007 по червень 2011 року та оптимізацію їхньої діяльності" у зв'язку із згортанням видавничої діяльності більшості державних видавництв, зростанням заборгованості з виплати заробітної плати, сплати обов'язкових платежів, кредиторської заборгова-ності, а також з метою запобігання банкрутству державних підприємств Держкомтелерадіо України як орган управління майном був зобов'язаний ухвалити відповідні рішення щодо реорганізації державних видавництв.

Головним результатом мало стати підвищення ефек-тивності управління об'єктами державної власності, активі-зація видавничої діяльності, збільшення обсягів вироб-ництва видавничої продукції, скорочення кількості збитко-вих підприємств.

У 2012 році завершено реорганізацію ДП "Інформа-ційно-аналітичний центр "Донбасінформ" шляхом приєд-нання до Всеукраїнського державного багатопрофільного видавництва "Донбас", у 2013 — спеціалізованого видав-ництва літератури мовами національних меншин України "Етнос" до Всеукраїнського спеціалізованого видавництва "Світ"; ДП "Харківське багатопрофільне видавництво "Основа", ДП "Видавництво "Таврія", ДП "Всеукраїнське видавництв "Січ" та ДП "Всеукраїнське державне багато-профільне видавництво "Маяк" — до видавництва "Таври-да"; продовжено реорганізацію ДП "Державне спеціалізо-ване видавництво "Урожай" та ДП "Державне спеціалізо-ване видавництво "Здоров'я", які приєднано до видавництва "Техніка".

На базі державного підприємства "Всеукраїнське державне спеціалізоване видавництво "Українська енцикло-педія" імені М. П. Бажана" та Головної редакції Зводу пам'яток історії та культури України при видавництві "Українська енциклопедія" імені М. П. Бажана шляхом їх реорганізації у 2013 році створено Державну наукову установу "Енциклопедичне видавництво імені М. П. Бажана".

Станом на кінець 2013 року у сфері управління Держкомтелерадіо України перебувало 17 видавництв і видавничих організацій — Національне видавництво дитячої літератури "Веселка"; державні підприємства: Державне спеціалізоване видавництво "Вища школа", Державне спеціалізоване видавництво художньої літератури "Дніпро", "Ордена Знак Пошани" Всеукраїнське державне багато-профільне видавництво "Донбас", Державне спеціалізоване видавництво "Здоров'я", Всеукраїнське державне багатопро-фільне видавництво "Каменяр", Всеукраїнське державне багатопрофільне видавництво "Карпати", Державне спеціа-лізоване видавництво "Либідь", Всеукраїнське державне багатопрофільне видавництво "Маяк", Державне спеціалізо-ване видавництво "Мистецтво", Державне спеціалізоване видавництво "Музична Україна", Всеукраїнське спе-ціалізоване видавництво "Світ", видавництво і друкарня "Таврида", Державне спеціалізоване видавництво "Техніка", Державне спеціалізоване видавництво "Україна"; Держав-ні наукові установи: "Енциклопедичне видавництво імені М. П. Бажана" та "Книжкова палата України імені Іва-на Федорова".

Видавнича проблематика завжди перебувала в полі зору влади: наради в Держкомтелерадіо України, робота ISSN 2076-9326. Вісник Книжкової палати. 2014. № 9 4

 

Міжвідомчої комісії при віце-прем'єр-міністрі України з питань сприяння розвитку вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження, парламентські слухання, розгляд деяких питань на засіданнях Верховної Ради України з прийняттям відповідних законів чи внесенням змін до чинних, Укази Президента України. Як і у попереднє десятиріччя, державні заходи не принесли бажаного результату, оскільки через економічну кризу, відсутність фінансового забезпечення програм і заходів не спрацьо-вували прийняті на найвищому рівні законодавчі акти. Однак до системного погляду на галузь, комплексного подолання її проблем так і не дійшло. Отже, сьогодні постала нагальна потреба розроблення нової концепції державної політики у сфері вітчизняного книговидання.

Список використаної літератури

  1.  

Меженко Ю. Українська книжка часів великої революції / Юр Меженко. — Київ : Укр. наук. ін-т книгознавства, 1928. — 32 с.

 

Сенченко М. І. Українська книга в контексті світового книговидання / М. І. Сенченко, О. В. Афонін. — Київ : Кн. палата України імені Івана Федорова, 2009. — 278 с.

 

Книга и книжное дело в Украинской ССР : сб. док. и материалов, 1941—1984 / АН УССР, Центр. науч. б-ка, Кн. палата им. И. Федорова ; [сост.: Л. И. Гольденберг и др.]. — Київ : Наук. думка, 1986. — 476 с.

 

Ильницкий А. Книгоиздание современной России / А. Иль-ницкий. — Москва : Вагриус, 2002. — 52, [26] с.

 

Шульгіна В. Д. Становлення книжкової культури в Україні та її розвиток у період УНР / Шульгіна Валерія Дмитріївна, Яковлев Олександр Вікторович // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції ХІ культурологічні читання пам'яті Володимира Подкопаєва "Взаємодія культур і збереження розмаїття форм культурного самовираження в умовах глобалізації", 28—28 травня 2013 р., Київ / [упоряд.: С. М. Садовенко, З. О. Босик]. — Київ, 2013. — С. 72.

 

6. Друк України : стат. зб. / Держ. ком. телебачення і радіо-мовлення України, Держ. наук. установа "Кн. палата України ім. Івана Федорова". — Київ : Кн. палата України ім. І. Фе-дорова, 1997— .

Надійшла до редакції 27 липня 2014 року



Создан 13 мая 2015